Аж через три покоління курвиві нарешті зрозуміли, що він писав про логістику. Слово стало модним вже при тотальній комп'ютеризації і воєнізації сусп-ва, а наука про 2Ж-цикли почала народжуватися (пробиватися на публіку) ще на початку 80-х, і власне з неї почалися всі глобальні зрушення.
Курвиві нікуди не дінуться (якщо їх не дінуть). Курвиві будуть до кінця світу. Вони його трепетно вичікують і накликають на свої діряві голови. По суті кожен курець — він і є кінець — курвиве падло, смердь ходяча (стояча, сидяча). Кінець внутрішнього світу уяви. Вони є паразити саме в тій області — в області підйомної енергетики, покликаної втілювати задумане. Бо світ народжуєтьлся зсередини. Він творить сам з себе, розгортається із мікро в макро — з малого в велике. А курвиві падла навпаки люблять гнітити великим мале: винищувати, викошувати, підпирати ним свої гонори, амбіції, свою безрозмірну гординю, пиху, арроґант, свою зверхню цинічну смердючу отруйну позу хамовитого презирства до всіх і до всього.
Курвиве падло любить свою домашню задуху, свої давні здобутки, своє минуле, свої славні традиції, любить безкінечні повтори тих самих маразмів, любить довбати голови ближнім старими заяложеними шутками-прібаутками і повторювати їх безкінечне число разів, як рекламу в трамвайному радіо: слухай мене — тюрма не мине. Вони і є ходячі (стоячі, сидячі) тюрми і могили для всього живого.
І попри скрип затятої ненависті до показово бездиханної, нарочито повільної смерді — мусимо таки нагадувати, що є четвертий вимір, якого вони не бачать, вірніше, бачать тільки в один бік — тільки взад, тільки в минуле, тільки в своє славне, вбивче, гнітюче курвиве ретро. Курвиві доці теж його люблять і плекають і будуть безкінечно грузити ним голову, поки не огризнешся, щоб щаслива самовдоволена курва заткнулася, бо тобі там, в минулому, нічого не світить і не гріє, і тобі туди, в фальшиві театральні повтори-тавтології «того самого» (як вічні опери Верді і «загублене щастя» в театрі ім.Марії Заньковецької) ще 300 млн. років не треба. Бо там всі вони: согбєнно-побожні, священно-приторні, повільно-поважно-ходящі і так само хрестящі з покаянними поклонами і биттям щуплими кулачками у впалі обвислі груди, і повторяючі всім заторможеним обкуреним скопом: «нєт нічєго нового под луной», все нове — добре забуте старе, хто не знає свого минулого — той не вартий свого майбутнього (а воно приходить отнюдь не з Іванової уяви, а звідкись з неба — «що Бог пошле» і куди Бог пішле)

Отож, він говорив і писав про логістику: що лінії траєкторій, сліди переміщення однорідних потоків в ідеалі вибудовують таку подвійну, у 2 боки розгалужену структуру, як 2 букви Ж — 2 ієрогліфи дерева з корінням і гіллям, вкладені одна в одну. Як артерії і вени людини, як ксилема і флоема рослини, як фонтануючі і спадаючі потоки води: вгору — від коренів до гілок — під дією зовнішніх сил, назад — від гілля до коріння — самотоком, спонтанно, ще й можуть віддавати зайву енергію будь-яких спадаючих потоків (наз.енергія рекуперації — енергетизуючого, енергозберігаючого, енергонакопичуючого гальмування).

Мовою макротехнічного дзену — висхідні потоки (перше дерево — Ж1-структура янь, яка протискає всередину організму Ж1-потік інь) мусять бути добре наенергетизовані, нагазовані, спушені, розігріті, мати внутрішній тиск — а провідна Ж1-структура мусить його добре утримувати в захищеному, захованому глибоко всередину Ж1-руслі, доносячи без втрат аж до кінцевих елементів, до точок використання. Низхідні потоки — Ж2-структура інь, а в ній самотоком Ж2-потік янь — навпаки мусить забирати всю зайву енергію з Ж2-потоку: охолоджувати, гальмувати його динаміку, здушувати, спресовувати, вибирати з нього все зайве і додавати до нього подібні вкладення — вона тому більш відкрита, доступна, периферійна — і бажано ще й якнайдетальніше подрібнена, диференційована по видах потоків — така дрібнодисперсна деталізація і диференціація дає можливість якнайповнішого перевикористання, рециклінгу, грамотної утилізації всіх зворотніх потоків. Якщо ми це зрозуміємо і організуємо — тоді сміття взагалі не буде — будуть лише корисні матеріали та дармові «зайві» енергії, придатні для інших суміжних технологій. І бомжі, які впряглися в такий Ж2-заробіток, не будуть виглядати такими нещасними і обдертими. Бо зворотні потоки зараз дуже дешево коштують як Ж2-вторсировина для здачі, хоч дуже дорого продаються на висхідних Ж1-руслах — по суті втрачають енергію, яка мала би повертатися через нормальний «рециклінг», і в умовах тотальної інфляції їх доводиться пропихати з надмірними зусиллями.

Це є узагальонена схема роботи (життєдіяльності) великого суспільного організму — єдина на даний час не фальшива, а справжня суспільна наука, піднята з мікроструктури: що у малому — те й у великому.

Життя розвивається з мікро в макро. Можете також уявити, що мікро і майбутнє — внизу, а макро і минуле — вверху. І між ретроглядним і футуристичним, між макро і мікро точаться споконвічні війни — доки все не буде організоване саме по принципу Дерева: футуристика і весь пафос бажаних змін до досягнень мають бути енергетизованими, спушеними, підігріттими, щедро фінансованими, розрекламованими, а всякі історичні спогади, гонори, слави, пихи і гордині минулого — навпаки мають бути рекуперовані, гальмовані, спресовані, спущені на утилізацію.. Хоч у звихнутому суспільстві ретро-спогади і ретро-реліквії з часом тільки зростають в ціні і продаються на аукціонах за шалені гроші (вкрадені у розвитку майбутнього — тому воно і не настає, а Бозя видає тільки кари і помсти, хоч карати і пужати «страхом Божим» — не його компетенція).

Він дійсно не знав, не розумів, чому його величезні відкриття, винаходи, закони Природи, кропіткою працею добуті з Мікро, тут так вперто не приймаються, не розповсюджуються, не фінансуються — зате «історичні спадщини», релігії, всякі політичні течії великого Макро — отримують колосальну підтримку, фінансування, розповсюдження і пафос гонорового самоусвідомлення.. (Хвороби великого Я — хоч в піднесених «польових» станах свідомості «я» тільки заважає: там просто фокус, точка спрямованої уваги між об'єктивним і суб'єктивним)

Йому дали зрозуміти (йому елементарно заткнули пельку гербіцидом сигаретної отрути): тут — цивілізація курвивого Ретро, і буде його динамічні ідеї пресувати, глушити, труїти, доки сама себе не вгробить — а потім все доведеться починати спочатку. І бажано без розслабухи тютюового здихання.. Хоча куди ж без неї? — якщо найпримітивніші племена, навіть мавпи — залюбки і багато курять і утверджують свою самобутність і свої місцеві закони такими примітивними, варварськими для психіки методами: «Слухай мене — тюрма не мине. І могила також.» Куриво елементарно гальмує, гнітить висхідні Ж1-потоки (при тому і в мікро, і в Макро) — паразитує на їх підйомній силі — тупо не дає розвиватися. Курці здихають малими і дрібними (згорбленими, скоцюрбленими, пригніченими), ще й інших (тяжко скрушно зітхаючих і співчуваючих) тягнуть за собою в могилу.

Принагідно зауважимо (хоча воно зараз вам потрібне, як мертвому припарка), що у визначеннях макротехнічного дзену (наступний етап розвитку 2Ж-науки) інь і янь мають українські корені і де в чому не співпадають з традиційними китайськими. Зокрема, тут інь — гаряче, як серце амазонки, споріднене з «промінням, корінням, горінням, іні-ціативою», а янь — навпаки холодне, як гостре лезо, як льодяні кристали. Самоутвердження веде до такої кристалізації, виокремлення, ворожого аналітичного ставлення до всіх і до всього. Але за законами динамізації воно може бути вивернуте вгору — і з вбивчого стати готичним акцентуйовано творчим — тоді стають зрозумілими і корисними всі релігійні заповіді і відкриваються ще додаткові смисли і вищі горизонти — досить тільки почати займатися тим, що дійсно важливе (без понтів і надлишків) і для тебе «сокровенне», бо вистраждане.. Вся довколишня Природа помагає, заохочує, дає підказки — тільки курвиве падло гальмує і «вставляє палки в колеса» — всю Увагу перетягує на Себе дорогого — як тупий примітивний замозамкнутий міщанський нонсенс, якому нічого не поясниш і не докажеш, бо в нього своє — воно хитрожопо самовдоволене, «знаюче життя», і вже  всередині деградовано мертве..

Якби 2Ж-наука мала за що зачепитися в «житті реальному» — якби в ньому не було стільки курвивого падла з гнітючою для творчого мозку отрутою — вона могла би стати наступною віхою розвитку людства — розкішною і пишною винахідницькою наукою, як соляристика Лема.. А зараз її цивілізаційні ідеї ледь жевріють десь в андеґраунді, і за помпезними комп'ютерними стрілялками і громилками їх вже ніхто й не згадує.


- Ти шо, читати прийшов до мене?
- Прийшов помацати твою дупку
(Півсонні сюжети неймовірної складності в курвивих заціпенілих «реаліях сьогодення»)

Курвиві — як собаки: нагло лізуть обніматися, брататися, навіть цілуватися взасос, як Брєжнєви, — і їх не гребе, що тебе цікавлять зовсім інші таємничі особи.. Курвиві тебе їдять — і тому тебе люблять. Вони твої персональні упири.