Кожного ранку — шок, удар по психіці: байдужа зверхня відстороненість йде від курвивого падла. Воно запам'ятовується, як нонсенс, як смердь, як вперта нагла наволоч, яка все робить навпаки — «проти шерсті», проти життя.
Курвиві задають гавняний опущений стиль поводження, одночасно вимагаючий уваги, поваги, «обходітєльності» — буквально 15-метровою дугою з підвітряного боку, — і жалю, співчуття — бо ж мусить бути якась причина, з якої воно само себе дусить?.. — Такий собі оксюморон, абсурд, обманка співчутливої природи: тут воно добровільно здихає — напихає себе здихлячою отрутою (блокує чуття, засирає легені, шлунок, мозок, серце), — але заодно обмазує своїм опущеним станом і своєю отрутою — довжелезними шлейфами задушливої ранкової отрути на кількасот метрів — обмазує всіх оточуючих і підгрібає все оточення, як непотріб, як сміття — під своє горбате гавняне упирське покровительство.. І падлюку терплять — бо так прийнято: трепетати перед курцем, як кролик перед удавом: бо він тут труп, а труп завжди головніший: співчутлива природа велить рятувати трупа, анімувати трупа, вставляти в трупа всяке не існуюче благородство: далекоглядність, витримку, передбачливість, досвід, глибокодумність, великомучеництво, якого там і близько нема, а є просто труп, який просто давить, як смердь, затягує Увагу, як чорна діра — і руйнує внутрішні світи: і курвиве падло запам'ятаєш мимоволі, як щось значиме, як віху змін життя і планів і всього решту, що було цінного в зарядженій на подвиги працюючій високочастотній уяві, — а натомість отримаєш вікопомний образ курвивого упира.. — і болючий хруст побитих поламаних планів (на рік, на день, на ціле життя)..
Вчора після роботи якось байдуже спросоння дивився ВВС про Кремнієву долину і її «вибухові стартапи» — не побачив там жодного курця. А тут якось так тупо прийнято, заведено, така дурна традиція: от воно, скотина, хххудоба курвива, позує у всіх на виду, в найбільш людному місці — обмазує всіх своєю отрутою, лізе в душу кляпами і дишлами мертвлячої отрути — але курця сприймають як священну недоторканну корову, як данність, як невід'ємний атрибут «життя реального» — його вагомого Представника, його Суддю і Цінителя.. І тихенько обходять боком, хоч він тут — найбільший упир і злодій — краде і вбиває там, де не видно: руйнує світи уяви своєю мертвлячою вагою, — і тому при курвивих (в епоху поважного курвивого падла) ходить така мулька: «Хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани». Воно ж , скотина, ххудоба курвива, само тут позує «Богом Курвивим» — і все живе-здорове роздушить — і вставить натомість в дихалку дишлом проти шерсті своє «життя реальне» — без ілюзій, без планів, без напруги, без вподобань, без різниці між суб'єктивним і об'єктивним, між хоч трохи складнішим спадком поколінь і власної пам'яті — і тупими «реаліями сьогодення» без жодної творчості і жодних гарантій безпеки.. Типу «смотрю в кніґу — віжу фіґу» - отож, книги треба спалити, бо там єресь, а лишити одну-єдину з цитатами курвивого цинічного Вождя (типу «чєм хуже — тєм лучше», «чем меньше — тєм больше»)..
Падло гнітюче в будь-якому людному місці робить собі бездуху потенційну ямку — і весь світ туди западає, ввалюється: мільйони здорових талановитих суб'єктивних світів платять упиру непосильну данину — а він встановлює свій тупий плінтус, вище якого не скочиш.. І поводиться падла повільно, якомога повільніше сигаретою до писка..... - і сигаретою від писка.....ююююююююююююююююююююююююююююююююююююю — як римський патрицій, щоб показати статус «всім забезпеченого можновладця»: хай плебеї бігають і метушаться, щоб вижити, — а ми тут просто «западаємо в душу» — мертвим в живе — цинічно позуємо, перепровіряючи кожен крок, кожну позу, кожен вихід на сцену в ролі «багатостраждальної праведності та величі'курвивого падла.
Так курвиве падло створює собі ворогів і накликає численні незліченні біди на свою мертву голову. Бо низькі частоти подавляють високі — а бути подавленим під пресом фальшивого курвивого позера — дуже незавидна ("не заздрісна») доля = бути донором для упира..- для кожного упира по дорозі, на роботі, чи навіть віддаленого, невидимого упира, який тебе годує мільйонно-кратними повторами радіо-шарманки про правила хорошого тону і правильного поводження в громадському транспорті. Забудь своє живе — лови курвиве мертве..
