*в міхурі кавітації.
В мене психіка так навострена, що я в проектних роботах зациклююся на деталях і починаю розробляти (вчуватися в) якісь вузли — замість видавати цілий проект — і потім вже щось в ньому деталізувати. Але тут про інше — мене взагалі не цікавлять вибухаючі залізяки. Там я теж думаю не тільки про відчуття людей, але й про хробаків та інших тварин, яким те залізо влазить в тіло і проламує кості, а часом і зовсім відриває щелепи, руки, ноги, черепи чи статеві органи, — там зашкал, і про нього не хочеться думати. Хоча туди я теж вгрузав з іншого боку — вникав в мікроскопічну будову рідкокристалічних мембран, органел клітни, в'язких слизьких желеподібних рідин — крові, лімфи, цитоплазми, — і на рівні гістології, і на рівні клітинної біології, і на рівні біохімії — і це було цікаво, як вивчати дивовижніні технології фантастичного міста. Власне з тими дилетантськими роботами я їздив в МГУ — возив цілий талмуд кольорових ілюстрацій про магнітні властивості рідкокристалічних молекул, їх магнітні поля, які чутливо реагують на ел-магнітні поля оточуючих провідних структур, обгрунтовував пружинисті магнітні властивості біомембран і макромолекул, з них складених, які можуть згортатися в глобули, а можуть розплітатися на тонкі струни на різних стадіях розвитку і поділу клітини,.. Проте дуже зайняті вчені Козлов, Драчов, Скулачов ними не зацікавилися і мені той талмуд повернули (прислали поштою без жодних рецензій), коротко сказавши, що «нічєго подобного нє обнаружено», хоч я пояснював, що нема чим зафіксувати і виміряти поля кожної окремої молекули, бо вони дуже маленькі, але коню понятно і очевидно, що вони є, раз так чутливо реагують і змінюють свої властивості під зовнішнім впливом. А то був 1982 рік, мокра зима 1982-83, тоді ще тільки-но появилися перші калькулятори на рідких кристалах (тож їхня чутливість/реактивність/динамічність була очевидна), я собі купив один з найперших, МК-51, і на ньому пізніше вирахував золоте співвідношення в рядах Фібоначчі (у великих числах) з будь-якими початковими членами, а пізніше просто знаходив його як 2cos36°,.. Але то інше — хоча теж властивість впертої кабанячої психіки «рити до кінця», докопуватися до краю — винаходити формули, вишукувати співвідношення, намацувати асимптоти простим перебором «тисяч тон числової руди»..(На числових рядах я застряг на цілих три місяці " золотого божевілля" в кінці 99-х).
На тій же властивості "докопуватися до границь" грунтується і вся 2Ж-наука: що там? — на кінчиках гілок і на кінчиках коренів розгалужених траєкторій — навіть якщо вони ще не сформовані в неперервну провідну структуру, а існують лише в примітивному дискретному варіанті епізодичної провідності..
(Може хтось не знає: неперервне і дискретне — поняття-антоніми: неперервне — суцільний потік чи суцільне поле, дискретне — окремими порціями в окремих оболонках, за окремі відрізки часу, персональними транспортними засобами. Дискретні провідні системи еволюціонують в неперервні — це закон еволюції. Один із.)
Але повернемося до нашого мікро. Із 2 курсу політехніки я був записався в наукову бібліотеку Стефаника (хоч туди записували тільки старшокурсників, або випускників технікумів, училищ зі "спеціальною освітою" . Я трохи схитрував, переконавши бібліотекарок, що фіз-мат школа — теж "спеціальна освіта",.. а може й "обаял", бо мав ще довгі патли, проникливі очі і вигляд "прілєжного", старанного, досить симпатичного студента, — (..власне там мені почало сипатися волосся на книжки..) Краще би я їх задовольняв в сексуальному плані, але був трохи тормоз, і в тому "мудрому вигляді" була певна доля позерства.. Але спрацьовував театральний ефект "вживання в образ".. як же його.. "ви повинні нести Театр в собі, а не Себе в театрі".. і не плакати на сцені, а щоб глядач відчув, як ви стримуєте сльози.. Науку в собі, а не Себе в науці,.. Життя в собі, а не Себе в житті.. — ага, от: ефект Станіславського.
Я там рився в каталогах, як тепер риються в інтернеті — замовляв купу наукової літератури, і на десерт брав пару книжок якоїсь фантастики (Кларка, Саймака, Шеклі, Гаррісона, Бестера, Андерсона,.. ).. Співчуваю дівчатам, які приносили мені ті тяжкі купи (треба було трохи чекати).. Міг на початку на 15 хв.задрімати в лікоть на столі читального залу (а там були гарні зали з верхнім денним світлом), а потім врубувався в тему і перемелював біологічну літературу з усіма смачними назвами, як захоплюючі детективи. Я якось відчував поляризацію молекул, бачив + і — хвости (якими втягують електрони в реакціях каталізу на мембранах, і якими віддають електрони в кабелі макромолекул, які там силові ядра, де можливі закільцювання електронного потоку і генерація магнітного імпульсу за моделлю молекулярних орбіталей (МО) Міллікена, в котрій валентні електрони належіть усій молекулі, а не лише "комплементарним уламкам", як вважає більш популярна модель валентних зв'язків (ВС — связєй).. Словом, тоді вже архітектура макромолекул розглядалася мною через призму 2Ж-моделі — з точки зору провідності: якщо є така структура, то мусить бути і потік чи принаймні імпульс по тій структурі — і якщо є електронний потік, то мусить бути і магнітне поле, яке він збуджує, і кабель ДНК розглядався, як магнітопровід, при тому я бачив (відчував, розумів) навіть магнітні властивості кожного радикала, хоча й не мав жодної практики.. Словом, величезне фантастично цікаве поле силових структур мікро-рівня якось пролетіло мимо, і я не зміг за нього зачепитися. Хоча збирався якось пояснити дуже популярні тоді чудеса біоенергетики, поля Кірліан, явища біорезонансного зцілення, всякі прояви надчутливості, телепатії, телекінезу, навіть розмножував десь в катакомбах Стрийської залізниці рідкісні книги Гваа Лувсана по китайських меридіанах — точках припікання чи голковколювання, а викладач Струк розробив прилад для їх точного визначення за підвищеними біопотенціалами на поверхні шкіри,.. Навіть був ескізний проект генератора біополя на рідкокристалічних холестериках в кварцовій трубчатій спіралі (там мали бути задіяні всі нижчі рівні реактивності — асиметрії мікрорівнів)
Я тоді збирався після 3 курсу кинути автоматику (кірзову автоматику, бо там більша половина студентів групи була після після технікуму пром.електроніки і після армії з характерними стариковськими приколами), — і поступати на якусь нейрофізіологію,.. але — купився на архітектурні забавки (композиції, модельки, різні художества, бо жив між архітекторами (вибили мені місце в гуртожитку через симфонічний оркестр, а перед тим півроку жив зайцем в незайнятій половині блоку: спав на матраці, накривався іншим матрацом і по ночах читав "Циберіаду" Лема і "Дзєннікі ґвяздове Йона Тихого" — потім взяв собі його псевдо) — і "перескочив" по 9-бальній системі на архітектуру, а потім ще 4 роки тікав від тої самої кірзової стариковської армії. Люто її ненавидів. Виявилося, що через куриво. Але тоді в мене знайшли якийсь "депресивний невроз з вазо-вегетативними розладами", і вже аж на 5 курсі "відкосив" від таборів. Алергія на сигарети проявилася повною мірою вже на свіжому повітрі в Карпатах.. Вірніше, аж після Карпат в задушливій ямі Львова над Полтвою.. Хоча довелося ті "булижники" алергійних реакцій ковтати ще кілька десятиліть на багатьох тупих курвивих роботах
Якщо мені хтось тепер радить про "мухи окремо — котлєти окремо" (курці окремо — наука окремо) — я його не те що посилаю, а просто кажу, що це неможливо.
Вони надто глибоко в'їлися і в суб'єктивну пам'ять (особливо в асоціативну, чуттєву, емоційну память), і об'єктивно — в саму ієрархічну систему курвивих авторитетів від офіційної науки, які нічого "чужого" чи "зайвого" не пропустять. Хочуть формули, докази, першоджерела — і щоб "катлєти" були без "курвивих мух", факти без чуттів, а об'єктивне без суб'єктивного сприйняття (поясніть тупим, що так не буває)..
Із тих занурень в глибоке мікро все ж залишилися фантастичні відчуття відкриттів на кожному кроці, які можна цілими пригорщами черпати зі скарбниці ідей мікросвіту (якщо навіть твої гіпотези не справджуються) — і переносити їх в макро. Ми по суті нічого не знаємо про мікросвіти всередині нас, хоча вони в мільони разів швидкодійніші і досконаліші від примітивного кострубатого хижого макро. Найдрімучіший ліс — як там все рухається, як співпрацює, саморегулюється, стабілізується, працює, як швейцарський годинник.. Наукові дослідження якось рухаються тунелями — майже як "актуальні теми в соц.мережах".. І тими тунелями, прорубаними в невідомому, далі рухаються цілі покоління дослідників, а по боках мало хто заглядає.. Хоча куди не копни — знайдеш щось цікаве..
Лишився один принцип: мікро — прекрасне, дивовижне, фантастичне. І справжній розвиток чи еволюція буде, якщо просто брати з мікро — і переносити в макро — все, що вдається перенести.. Особливо, організацію руху і взаємозв'язків у трьох вимірах. Ну і багатоклітинну архітектуру надувних (там — гідравлічних) оболонок на транспортних 2Ж-системах метаболізму, комунікацій, динамічних взаємозв'язків з більш внутрішніми і більш зовнішніми просторами (більш гіллєвими і більш кореневими, їх там цілі каскади: внутрішні — більш стабілізовані, впорядковані, краще захищені; зовнішні — дикіші, небезпечніші, хаотичніші..)
І не виключено, що тут спрацює "човникова дипломатія": відомими явищами нашого великого макросвіту можна пояснювати як аналогами менш відомі і зрозумілі явища мікро-глибин. А вивчаючи і досліджуючи їх, можна відновлювати дещо загублене, забуте, розрухати деякі атавізми і приспані можливості, втрачені від надміру "благ цивілізації".. Там і швидке заживлення ран, і розширення діапазону чутливості до певних полів, самонаведення на потрібні резонанси, і синтез потрібних речовин перестройками внутрішніх біотехнологій, і співпраця чи симбіоз з іншими біо-організмами.. (Тепер вже вчепилися за генетику — за перебудову генів — програмного коду: глибше в ліс — більше дров.. Добре, що серед "етиків наукових досліджень" ще не появилися захисники мушок-дрозофіл..) Тобто, не виключаючи технічних можливостей, можна розвивати біологічні, біоенергетичні, біоінформативні, щоб краще розуміти і використовувати "ансамблеві можливості" співіснування — як із собі подібними, так і з віддаленими видами інших живих істот, адже принципи роботи різних біо-організмів багато в чому схожі, споріднені, здатні до резонансів і взаєморозуміння на глибших рівнях співіснування..
Правда, тут, як в канонах лікарської практики, діє правило: спочатку не зашкодь. Спочатку виправити екологію, припинити безкарне винищення чужих територій, витіснення цілих видів "куди-небудь подалі" — натомість розмножити екосистеми по вертикалі (як ми розселяємо людей по поверхах) — а потім, після припинення явної конфронтації, якось наводити "мости дружби з іншими видами" і вступати (вчитися вступати) в біорезонанси і біо-ансамблі.. — на несучих структурах із дуже полегшених і підсилених біоподібних натяжних мембран макро-рівня. Павутинні джунглі макросвіту.. І відроджені гігантські ліси секвой та їх киснево-продуктивних родичів (гібридів), які би наповнили атмосферу 35 %-ми кисню, як було в епоху динозаврів..
