Моє захоплення 3D-зображеннями розпочалося десь у 2015-му році, в період завершення роботи над фільмом «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва».

Не те щоб раніше не знав про існування подібних технологій. У мене, ще радянської дитини, були кілька значків та поштівок з нанесеними за допомогою поляризаційного покриття були кількома шарами зображення. В народі це називалося «голограми».

Також мав радянський пристрій для перегляду стереозображень; переважно це були малюнки для дітей.

В дитинстві те здавалося цікавою розвагою.

З 2008-го року, коли був захоплений ідеєю краще роздивитися (в усіх сенсах цього слова) історію нашої визвольної боротьби, я неодноразово стикався з тим, що стереотипні уявлення, які формувалися як в радянські часи, так і в часи незалежної України, часто не відповідають реаліям.

Не будемо далеко ходити: буквально пару днів тому показував фото Хрещатика 1898 року одному знаному українському режисерові.

— Ось, — кажу, — подивіться, як вдягались кияни в кінці ХІХ сторіччя: зовсім не так, як їх показують у нас в кіно.

— Яке кіно ти маєш на увазі?

— Наприклад, «За двома зайцями»!

— Ну, то ж тільки один фільм… і комедія.

— А що у нас ще є на цю тему? — питаю.

Він подумав, погодився:

— Ну, так, нічого немає…

От і виходить, що широка аудиторія, яка не займається історичними дослідженнями, буде черпати свої уявлення про киян саме з цього, дійсно талановито зробленого фільму...

Отже, коли до рук стали потрапляти дивні парні фото з закругленими нагорі краями, спочатку не зрозумів, що то таке. Та раптом до мене дійшло! Це ж стереофото, тобто те саме, що сучасне 3D-кіно!

В чому привабливість 3D-кіно? В значно більшій реалістичності зображення, в якому ми бачимо справжній об'єм. Так, виходить, я можу побачити Київ сторічної давнини реалістичніше, ніж раніше?

Це і є вікно у минуле! Те саме, чого прагну своєю кінотворчістю!

У мене, звичайно, не було старовинного приладу для перегляду таких зображень. Але я швидко зрозумів, як перевести їх в анагліф, доступний для перегляду у червоно-синіх окулярах.

Побачивши, наскільки цікавими виглядають справжні 3D-фото Києва сторічної давнини, захотів поекспериментувати зі своїм фільмом.

Результати тих спроб опубліковані в статті «Історія України у фото і кіно: 3D-формат».

Ті фото, що там є, — це все, що вдалося знайти в ті часи. Але, дізнавшись, наскільки популярною та поширеною була технологія стереофото, я вірив: зображень старого Києва має бути значно більше. Проте роками ця віра нічим не підкріплялася. Та ось нещодавно відбувся прорив: вдалося знайти одразу декілька справжніх 3D-фото старого Києва, найстарші з яких датуються приблизно 1865 роком.

Наразі взявся переводити їх в анагліф і окремими порціями буду публікувати тут.

Для того, щоб побачити об'єм, вам потрібні червоно-сині окуляри.

Фото перше. 1902 рік.

Миколаївський ланцюговий міст.

У чудовому фільмі Гая Річі про Шерлока Холмса головний герой припускається прикрої помилки (яка показує, що навіть така людина може помилятися!). Щоб відволікти Ватсона від сумних думок, проїжджаючи повз Темзу, Холмс дивиться на будівництво Тауерського мосту та каже:

— Тільки гляньте на ці споруди! Перша на сьогоднішній день спроба поєднати розвідний та підвісний мости. Сміливе новаторство!

Тауерський міст було побудовано між 1886 та 1894 роками. У фільмі ми бачимо завершальну стадію будівництва.

Тоді як Миколаївський ланцюговий міст почали будувати у 1848-му, а освятили (відкрили) у 1853–му! І він якраз і був тією «спробою поєднати розвідний та підвісний мости».

Одна секція біля правого берегу розводилася, щоб пропускати кораблі. Споруда вважалася передовим витвором мостобудування. У Лондоні у 1851 році на Всесвітній виставці демонструвалася його модель. Отже, Холмс мав би знати це…

В кінці ХІХ сторіччя Дніпро змінив своє русло. Біля правого берегу з'явилася мілина (її добре видно на цьому фото). Тому міст переробили, розвідну секцію демонтували, а все полотно підняли вгору.

Старі фото моста легко відрізнити від нових, тому що на старих ланцюги центральних секцій висять над полотном, а на нових — під ним.

Фото друге. 1913 рік.

На жаль, мало що можу сказати про це фото. Підпис говорить, що це Київ, але впізнати конкретну локацію тут важко. Здається, в центрі світлини стоїть наречена, тож, можливо, це одне із серії весільних фото. Кумедно бачити розмазану руку, яка, мабуть, мала поставити дитину обличчям до камери, не перекриваючи наречену. Але діти завжди були складнокерованими створіннями…

Наявність техніки для стереофото далеко не завжди гарантувала успішне створення світлини. Були певні вимоги до композиції, щоб об'єм виглядав по-справжньому ефектно.

І це фото зроблено дуже добре з точки зору глибини кадру.

Фото третє. Орієнтовно 1865 рік.

Олександрійський узвіз.

Цей узвіз поміняв багато назв. Він був Хрещатицьким приїздом, Мостовою вулицею, в радянські часи — вулицею Революції, вулицею Кірова…

Сьогодні це — Володимирський узвіз.

Привертає увагу, що схили навколо пам'ятника Володимиру практично не вкриті деревами, і, звичайно, немає звичних нам купецького зібрання (філармонії), а також будівель водогону.

Будівля, яку бачимо ліворуч, скоріше за все, відносилась до комплексу закладу мінеральних вод, що поєднував у собі функції санаторію, ресторану та концертного залу.

Незабаром опублікую наступні три світлини.

Тим часом продовжую працювати зі стерео: для свого роману «Циндао-Відень-Київ» створив буклет «Вікно в історію», в якому 10 ілюстрацій з книги переведені у 3D.

І те, й інше можна замовити на сайті роману.

А ще можна переглянути інші дописи про 3D-фото ХІХ та ХХ сторіч:

3D-фото Першої світової війни 
3D-фото Першої світової війни 2
Найстаріші 3D фото з нашої колекції 
Найстаріші 3D фото з нашої колекції 2

І про роман «Циндао-Відень-Київ»:

Тріб'ют хорватському народові

В пошуках загубленого авіапарку

Шевченко, календар, обітниця
Українці, море ... і «Кайзерін Елізабет»
Далекосхідний Гібралтар кайзера