Хочеш побачити світ? Приєднуйся до військово-морських сил!

В кінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя людство насолоджувалося неймовірною як на сьогодні свободою пересувань. Не було паспортів у сучасному розумінні цього слова (не кажучі вже про ковід-паспорти), відповідно, не було віз. Маєш гроші — мандруй! Проте більшість українців, що мешкали в Російській та Австро-Угорській імперії, попросту не могли скористатися цими можливостями, не маючи достатньо грошей. Для значної кількості селян та робітників єдиним способом подивитись світ був… призов на службу до військово-морських сил. Про те, що українці служили на кораблях Російського імператорського флоту, добре відомо. Але були й інші варіанти …

В міжнародній політиці існує такий термін: «дипломатія канонерок». Суть його полягає в тому, щоб вимагати певних поступок від країни, погрожуючи застосуванням військово-морських сил. Народився він в епоху європейського колоніалізму. Враховуючи, що практично усі країни світу залежали від доступу до моря, індустріально розвинуті країни з потужними флотами широко застосовували цю «дипломатію канонерок» до слабших і менш розвинутих.

Цей термін не варто розуміти буквально, адже застосувати морську силу можна було далеко не лише з залученням канонерських човнів (хоча один із класичних прикладів такої «дипломатії» пов'язаний саме з німецьким канонерським човном «Пантера»). Врешті і «опіумні війни» європейців проти Китаю, і навіть Кримська війна стали різновидами «дипломатії канонерок», хоча власне канонерські човни відіграли там щонайменшу роль. 

Епоха класичного імперіалізму закінчилася, а разом з нею і «дипломатія канонерок». Проте проекція морської сили сьогодні, як і до появи «дипломатії канонерок», має важливе значення. В наші дні, буває, американські есмінці йдуть у Чорне море, щоб продемонструвати підтримку нашій країні у потенційному загостренні війни з Росією.
Наявність військових кораблів вдалечині від рідних берегів має назву «демонстрація прапору». На відміну від «дипломатії канонерок», цей термін має позитивніший сенс. Часто «демонстрація прапору» має на меті запобігти конфлікту, продемонструвати підтримку союзників, охолодити гарячі голови. Іноді такі місії переходять у те, що зараз називається гуманітарно-рятувальними операціями. Наприклад, у 1908 році землетрус майже повністю зруйнував італійські міста Мессіна та Реджо-Калабрія. Жертвами його стали понад 100 тисяч чоловік. Військові кораблі сусідніх держав, які «демонстрували прапор» в цьому регіоні, включилися в рятувальну операцію: відкрили шпиталь, розбирали завали, подавали електрику, патрулювали вулиці...

Кораблі, що «демонстрували прапор», довгий час перебуваючи в далеких портах, одержували назву стаціонерів.
Серед таких кораблів у 1914 році був австро-угорський броненосний крейсер «Кайзерін Елізабет». Він базувався у Циндао, німецькій військово-морській базі в Китаї, і мав забезпечувати інтереси імперії в Тихоокеанському регіоні.

Австро-Угорщина не була великою морською державою. Напередодні Першої світової війни її флот не входив у п'ятірку найсильніших, і головною його задачею лишався захист адріатичного узбережжя імперії Габсбургів.
Хоча досвід австрійського флоту, отриманий у битві при острові Лісса (1866), позначився на військовому кораблебудуванні аж до часів російсько-японської війни (1904-1905). В цьому бою слабші австрійці під командуванням контр-адмірала Вільгельма фон Тегетгоффа розгромили італійців під командуванням адмірала Карло ді Персано. Найвизначнішим моментом бою став таран італійського броненосця «Ре д'Італія» флагманським броненосцем австрійців «Ерцгерцог Фердинанд Макс». Італієць затонув з усім екіпажем. 

Після цього багато років усі великі кораблі світу обов'язково оснащувались таранами, хоча більше успішних застосувань такої тактики в історії не було. Якщо, звісно, не рахувати випадкового потоплення у 1893 році під час маневрів біля Тріполі флагманського броненосця англійського середземноморського флоту «Вікторія» англійським же броненосцем «Кампердаун»…

(Цікавий збіг у цій історії пов'язаний з Ред'ярдом Кіплінгом. За рік (за іншими джерелами, за три) він написав "The Ballad of the 'Clampherdown'", сатиричну поему про те, як броненосець топить ворога тараном.  "Clampherdown" – «Дави її» – співзвучне з назвою винуватця трагедії "Camperdown", названого на честь битви біля однойменного селища.)

Отже, крейсер «Кайзерін Елізабет» був спущений на воду у 1890 році і переданий флоту у 1892 році. Він був названий на честь дружини кайзера Франца Йосифа І. Попри невдалі конструктивні рішення, які стали очевидними вже під час побудови, новий корабель одразу вирушив у навколосвітню подорож з ерцгерцогом (як казали тоді українці, архикнязем) Францем Фердинандом фон Габсбургом. Тим самим, що загине в Сараєво у 1914 році.

Після повернення, у 1895 році, корабель представляв австро-угорський флот на відкритті Кільського каналу. В наступному році «показував прапор» біля узбережжя Леванту (зараз це східне узбережжя Середземного моря).
З 1899 був стаціонером на Далекому Сході, брав участь у придушенні повстання «боксерів» у 1900-1902 роках.

У 1905 повернувся до Європи, був переозброєний, і до 1906 проводив навчальні походи у Середземному морі.
Потім два роки «працював» стаціонером у Китаї, а 1911-1912 роки знову провів у навчальних походах у Середземномор'ї.
У 1913 – стаціонер у Леванті. В 1914 – знову в Циндао. Там його і заскочила Світова війна, де «Кайзерін Елізабет» став першим у світі кораблем, атакованим літаком (японським).

Ми не маємо достатньо матеріалів, щоб стверджувати, нібито на ньому служили українці. Проте це доволі ймовірно. Австро-угорський флот комплектувався моряками усіх національностей, що входили до імперії. Наприклад, у 1914 році на «Кайзерін Елізабет» служив Віктор Клобучар – австро-угорський морський офіцер, хорват, один із засновників австро-угорської морської авіації.
Українці могли попасти в команду корабля двома шляхами. В імперії перевагу у наборі до флоту віддавали тим, хто жив на узбережжі річок чи моря. В нашому випадку це були гуцули. У 1919 році матроси колишнього імперського флоту вступили до лав 1-го Гуцульського полку морської піхоти УНР (як звучить, еге ж?).

Могли українці після відповідного навчання потрапити до корабельної команди і старшинами (так в українській військовій термінології називалися офіцери). Тут варто згадати морського лікаря Ярослава Окуневського. В австро-угорському флоті він отримав звання Marine-Generaloberstabsärzte, що відповідає званню адмірала – найвищому в імператорському флоті.
Він народився на Буковині у 1860 році. В сім'ї було четверо дітей. Його брат став депутатом австрійського парламенту, товаришував з Іваном Франком. Сестра була відомою піаністкою, вчилася у Миколи Лисенка.  

Під час навчання на медичному факультеті Віденського університету (де був також головою студентського товариства «Січ») Ярослав Окуневський розпочав службу у військовому флоті. Починав на кораблях, які ще мали на додаток до парової машини повне вітрильне облаштування – гвинтовому шлюпі «Аврора», гвинтовому фрегаті «Радецький».
Згодом Окуневський служив на крейсері «Кайзер Франц Йосиф I», однотипному (майже) з «Кайзерін Елізабет».

Бував у далеких заморських походах. Робив нотатки з життя та побуту різних народів, написав книгу «Листи з чужини». Після завершення активної служби на кораблях був начальником морського шпиталю у Полі, головній базі австро-угорського флоту. Потім – керівником медичної служби флоту.
З початком Першої світової війни допомагав створенню Легіону Січових Стрільців, жертвував для них кошти, діставав медикаменти.
У 1918 році, після Листопадового чину, очолив Державну медичну місію Західно-Української Народної Республіки у Відні. Потім повернувся до Галичини і служив у Державному Секретаріаті ЗУНР. Брав учать в організації морської піхоти УНР. Після невдалого завершення визвольної боротьби залишився в Галичині, працював лікарем у місцевій лікарні. Помер у 1929 році.
Ми знаємо про Ярослава Окуневського завдяки його успішній кар'єрі та вагомому внеску у визвольну боротьбу. А скільки ще українців, котрі служили в австро-угорському флоті, залишаються «невидимими» для істориків?

Тим часом, хтось із них міг брати участь у походах на Далекий Схід, а хтось – і скласти голову у 1914 році, з командою «Кайзерін Елізабет», захищаючи від японців німецьке Циндао…

Ось який корабель фігурує у моєму романі «Циндао-Відень-Київ».

Роман «Циндао-Відень-Київ» можна замовити на цьому сайті.

А тут можна проглянути фотоальбом з навколосвітньої подорожі «Кайзерін Елізабет» з архикнязем Францем Фердинандом.
 

А це – стаття про реалізм (чи його відсутність) у фільмі, де показано кораблі того часу.