Іван Канівець: Про книжкову індустрію та долю письменників

Довгий час я був певен, що справжня книжкова індустрія могла виникнути лише з широким запровадженням винаходу Гуттенберга. Але от до рук потрапив матеріал Мері Беард, професорки Кембриджського університету, і я зрозумів, що помилявся…

Сьогодні більшість письменників прагнуть публічності і визнання. Так було й раніше. В стародавній Греції між Гомером і його колегою Гесіодом відбувся літературний двобій. Переміг… Гесіод! Його поема «Труди і дні» виявилася для тогочасних любителів римованого слова цікавішою, ніж «Іліада». Зрештою, Гесіод писав про сучасне йому життя грецьких селян, про їх тяжку працю, несправедливість можновладців тощо. Все це йшло в комплекті з порадами щодо мореплавства, ведення господарства, життя у шлюбі. Ось ця «реалістична соціальна драма» і переважила відому нам «історичну епопею» Гомера…

Вже у стародавньому Римі кількість потенційних читачів літературних творів зросла настільки, що постало питання масового копіювання рукописів письменників. Вчені оцінюють ємність тодішнього книжкового ринку орієнтовно у 100 тисяч осіб.

Але ж ані друкарського верстата, ані, тим більше, ксерокса ще не було… Та і книжок у відомому нам вигляді теж не було. Були сувої з папірусу, які намотувалися на тоненькі дерев'яні циліндри. Кожна «книга» мала їх два, на початку та в кінці. Треба було зону для читання «вимотати» між двома крученими кінцями. Фізично це було значно важче, ніж читати сучасну книгу.

Фрагмент копії «Іліади» давньоримських часів

(Тут можна подивитись повний варіант)

Десь у першому сторіччі до нашої ери невідомий геній зрозумів, що книга — це товар масового вжитку. З того часу з'явилися майстерні, де десятки, а то й сотні рабів буква в букву переписували «книгу», роблячи її повну копію.

Хоча вартість таких примірників була доволі високою, проте покупців вистачало, адже майстерень з копіювання стало багато, і частина їх була суміщена з книжковими крамницями. Стародавній прайс-лист з третього сторіччя нашої ери говорить нам, що вартість однієї якісної копії у 500 рядків покривала харчування родини з чотирьох людей протягом року.

Тут варто звернути увагу на слово «якість». Можна було купити книгу і значно дешевше, але римські букіністи застерігали від таких оборудок. Така книга могла виявитись неточною копією, або взагалі бути зробленою на поганому папірусі і розсипатись після кількох переглядів.

Існував також і вторинний ринок. Один римлянин писав, що знайшов чудову копію другої книги «Енеїди», котра, як стверджував продавець, належала самому Вергілію!

Вергілій ватиканський. Одна з трьох ілюстрованих книг римської доби, що збереглась.

Неподалік Колізею в Римі існував цілий квартал книжкових крамниць. Однією з основних вулиць була Вікус Сандаларіус, де колись жили ті, хто виробляв взуття. В часи розквіту книжкової індустрії стіни та двері тут були завішані цитатами з популярних книжок. Той, кого вони зацікавили, заходив всередину крамниці, де було місце для читання. Раби подавали потрібні книги та приносили їжу й напої, щоб гість міг спокійно обрати те, що потрібно. Вважалося ознакою поганого тону після прочитання книги не «перемотати» її на початок.

Що ж отримували автори книг? Як правило, майже нічого. В кращому випадку – невелику суму за право копіювання від однієї з майстерень. Коли книга йшла в світ, зупинити піратське копіювання вже було неможливо.

«Наші солдати розповсюдили мою книгу за морями, мене цитують навіть у Британії. Але що з того? Я не заробив нічого». – писав у першому сторіччі римський поет-сатирик Мартел, який також боровся за захист авторських прав.

Проте багато авторів не бідували. Їх патронами ставали багаті римляни, такі як Меценат, котрі й забезпечували митцям гідний рівень життя.

Як і в наші часи, автори влаштовували презентації своїх нових книг. Було два варіанти: влаштувати вечірку з доступом широкої аудиторії (звичайно, заможної, бо хто ще купить книгу?) або провести закритий прийом у патрона чи якогось багатія.

Сам захід проходив у формі читання уривків із твору та спілкування з автором. І не обходилось без їжі та вина. Як і сьогодні, автори жалілися, що багато гостей приходять лише перехилити келих, попліткувати тощо, та йдуть, не купивши книги.

Пліній на початку другого сторіччя нашої ери жалівся, що нових книжок виходить так багато, що в квітні немає практично жодного дня без презентації. І через це авторам вдається зібрати лише невеличку аудиторію, значна частина якої тікає ще до завершення дійства.

Так воно було в стародавньому Римі, а незабаром дізнаємось, як воно буде в наш час у Львові.

Незабаром розпочинається Львівський книжковий форум. Там, 17 вересня о 16:00, відбудеться перша презентація історичного роману «Циндао-Відень-Київ». Запрошуємо!