Український музей в Естонії

Діяльність Українського товариства історії та культури Рівненської області сконцентрована не тільки на Волинському регіоні та Україні.

Вона сягає інших країн Європи, зокрема Естонії, де налагоджені тісні стосунки з українськими патріотами, такими як Тетяна Івушкіна, членом Рівненського Товариства, яка створила в Естонії унікальний український музей.

– Тетяна, розкажіть про створений вами у Естонії музей української культури та події цих днів.

В місті Кохтла-Ярве, де я мешкаю, і яке розташоване в північно-східному регіоні Естонії, переважно російськомовному, мною був створений осередок української культури – музей. До відкриття музею були приурочені дні української культури, які тривали п'ять днів.

На святкування з України приїхали гості – запорізький ансамбль української пісні та побутового танцю «Оксамит» (під керівництвом заслуженого робітника культури України Лариси Купчинської), а також чудові народні майстрині, які проводили творчі майстер-класи.

Це Валентина Мелай, майстриня художньої вишивки, та Наталія Рибак, майстриня петриківського розпису. Одночасно проводилися виставки робіт цих майстринь…

– Усі події проходили у вашому місті?

Частина заходів днів української культури проводились в культурному центрі в Сілламяє, в лютеранській Церкві Михайла в Йихві, у Нарвському замку, культурному центрі в Кохтла-Ярве.

Але головною подією днів української культури усе ж стало урочисте відкриття українського музею в Кохтла-Ярве.

На заході були присутні представники посольства України в Естонії, Міністерства культури Естонії, представники місцевої влади, Конгресу українців Естонії, Інтеграційного Фонду Естонії, Союзу українок Естонії, представники української діаспори Естонії та естонські друзі України.

Засновниками музею виступили ми з мамою, Тетяна Івушкіна, та Наталія Гвоздьова. Бо нам вдалося зберегти чималеньку кількість родинних речей з батьківщини Січеславщини (Дніпропетровської області).

– Тетяно, чому так сталося – Естонія, музей?

В Естонію, а саме в місто Кохтла-Ярве, доля закинула мене ще у далекому 1984 році. Тут я жила, працювала, навчалася у Талліннському технічному університеті. Проте думками завжди була з Україною…

У травні 2013 року організувала та очолила Українське земляцтво в нашому місті під назвою «Два кольори».

А з огляду на те, що у нашій родині збереглося чимало цікавих речей, особливо від прабабусі та прадідуся, а також інших родичів, постало питання створення музею української культури при земляцтві.

– Але нині музей значно більший за те, з чого усе починалось?

Спочатку музей поповнювався речами, які мали родичі, шкільні друзі, знайомі. З часом до наповнення музею прилучились користувачі соціальних мереж. Багато чого я купувала за власні гроші через інтернет.

Тому нині у музеї маємо наступні експозиційні матеріали:

• Церковні книжки (найстаріша – 1874 року), ікони (найстаріша – вінчальна пара 1900 року);
• Побутові речі (прядки, посуд, знаряддя праці і ін.);
• Вироби майстрів петриківського розпису з середини ХХ ст.;
• Писанки з середини ХХ ст. до нашого часу, зокрема від засл. майстрів України, членів СХУ Оксани Білоус (Київ) та Галини Павлів (Запоріжжя);
• Мальованки майстрів петриківського розпису;
• Бісерки, травленки та інші писанки з різних регіонів країни;
• Колекція рушників початку ХХст. ( з України та Естонії), Дніпропетровська, Полтавська, Сумська, Київська, Вінницька, Рівненська, Івано – Франківська, Запорізька, Тернопільська, Львівська області;
• Намітки, середина ХХ ст. (Рівненська, Чернівецька обл.);
• Сорочки чоловічі, жіночі, дитячі з початку ХХст., (Дніпро, Полтавська, Сумська, Чернігівська, Запорізька, Вінницька, Тернопільська, Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.);
• Постільні облаштунки (наволочки, ясики, підзори), Дніпропетровська, Запорізька, Івано-Франківська обл.
• Картини вишиті (Дніпро, Запорізька, Івано-Франківська обл.);
• Зразки вишивки (Дніпро, Полтавська, Чернігівська, Київська, Івано-Франківська області);
• Серветки (Дніпро, Івано-Франківська обл.), скатертини, покривала, мережива;
• Хустки з початку ХХст. дитячі речі (з 1926 року, Дніпро, Запорізька обл.);
• Глиняні вироби (Дніпро, Київська, Запорізька, Полтавська, Івано-Франків обл.);
• Старі світлини (початок – друга половина ХХ ст.)(Дніпро, Івано-Франківська, Рівненська обл.);
• Посуд, прикраси, іграшки, статуетки та інше.

– Знаємо, що ваші музейні експозиції часто виставляються на показ в інших містах Естонії…

Дійсно, колекції старожитностей нашого музею стали предметом уваги багатьох національних виставок у Естонії. Зокрема таких виставок як:

• «Землі української дух» – виставка української вишивки;
• «Стелися, доле, рушниками» – виставка українського рушника;
• «Виставка української хустки» ;
• «Небо і Земля нині торжествують» – Різдвяна виставка;
• «Писанка – символ життя» до Великодня;
• «Побутові речі української родини» – виставка родинних речей, які зберегли мої мама та бабуся;
• «Дніпропетровщина – край степовий»;
• «Український колорит» – виставка строїв, деталей одягу, хусток, наміток та рушників 8 етнографічних регіонів України;
• «Петриківськими стежками» – виставка петриківського розпису;
• Виставка Петриківського розпису, де було представлено понад 70 експонатів;
• «Вишивана доля» – виставка строїв, деталей одягу, хусток, наміток та рушників 12 етнографічних регіонів України, яку побачили більше як 3000 чоловік, що для умов Естонії є дуже значимо.

– А що користується особливою увагою в музеї? Та як з часом зростав музей?

Особливою популярністю у діяльності нашого музею користуються різноманітні майстер-класи, зокрема, по вив'язуванню хусток, виготовленню ляльок–мотанок, приготуванню українських вареників та інші…

Ви праві, з часом у приміщенні земляцтва, де були розміщені музейні експонати, місця стало бракувати. Тому для розширення діяльності музею у жовтні 2018 р. Мною була придбана квартира.

У цьому приміщенні можна буде провести семінар, тематичний вечір, уроки чи майстер-класи. Тут ми будемо спроможні приготувати українські страви чи випічку. До слова у музеї кожного тижня уже випікаємо хліб на традиційній заквасці.

Вже зараз одна із кімнат квартири-музею облаштована як зразок опорядження старовинної української хати…

– Як до вашої діяльності ставиться естонська влада? Та чи сприяє в вашій роботі українська держава?

Після офіційної реєстрації музею 11 липня 2017 року, Ріігікогу (Верховна Рада Естонії) у 2018 році надала нам одноразову фінансову допомогу на придбання певного обладнання для музею.

На жаль якоїсь фінансової допомоги від Українського Уряду чи Українського Посольства в Естонії поки, що ми не отримували. Кажуть, що коштів немає…

– Що вас сьогодні поєднує з Україною? Чи маєте стосунки з іншими музеями?

Щороку відвідую Україну, іноді по декілька разів на рік. Спілкуюся з працівниками музеїв, однодумцями, а також приймаю участь у роботі Українського Товариства охорони пам'яток історії і культури Рівненської області. Тому неодноразово відвідувала Рівне. Найтісніший зв'язок маю з «Берегинею» – жіночою частиною Товариства.

Підтримую зв'язок із Сарненським історико–етнографічним музеєм (Рівненська обл.), де директоркою є Вікторія Дашко.

Підтримую тісне спілкування з парафіяльним музеєм Іізаку (Естонія), де директоркою є Маріка Оольберг, та з Центром народного мистецтва «Петриківка» (селище Петриківка Дніпропетровської обл.), де директором є Василь Біленко.

Тому робота музею продовжується, і ми запрошуємо українців відвідати наш музей у Кохтла-Ярве.

– Наразі дуже вдячні за цю розмову і бажаємо успіхів!

Українське товариство охорони Пам'яток історії та культури Рівненської області

Джерело — http://rodovid.rv.ua/ukrayinskiy-muzey-v-estoniyi/

Кохтла-Ярве , Естонія

12.11.2019 р.