Не думаю, чи знайдеться бодай хтось, щоб хоча б раз у житті не озвучив цієї фрази в різних варіаціях. А головне, що всі знають, де розмістилося те «одне місце».
Ця фраза часто трапляється в сучасній літературі, але рідко в класичній. У драмі Йогана Вольґанґа Ґете «Ґец фон Берліхінґен» вона фігурує в значно конкретнішій формі. Саме завдяки цій драмі вираз набув такої популярності, що німці стали вживати евфемізм, кажучи про когось, що той «зацитував йому Ґеца». Недарма ж і Е. М. Ремарк у романі «На Західному фронті без змін» згадує цю фразу.
Однак в українському перекладі, коли сурмач переказує Ґецові наказ імператора здатися, той відповідає: «Скажи своєму начальнику, що до його величності я завжди відчуваю належну пошану. А він, скажи йому, хай мене... (зачиняє вікно)».
В російському перекладі те саме: «Скажи твоему начальнику, что к его императорскому величеству я, как всегда, чувствую должное уважение. А он, скажи ему, он может меня… (Захлопывает окно.)»
Але в оригіналі остання фраза суттєво інша: "Er aber, sag"s ihm, er kann mich im Arsch lecken!" – "А він, скажи йому, може поцілувати мені дупу!" (букв. "вилизати мені дупу").
Український переклад було видано у 1982 році, коли слово "дупа" попало під заборону. Цікаво, що потрапило воно в одну компанію з такими невинними слівцями, як "либонь", "сливе", "далебі" і т. д. Тому і в двотомнику Я. Гашека, який вийшов у той самий час, більшість перчених словечок з перекладу С. Масляка позникали. Якщо у виданні 1970 року дізнаємося, що "Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було "дупа" або "гівно"", то вже у виданні 1983-го маємо: "зад" або "лайно".
У виданні 1970-го про напис на стіні в'язниці читаємо: "Поцілуйте мене в сраку". Літери "сраку" були, однак, перекреслені, а збоку написано великими літерами: "ФАЛДУ".
У виданні 1983-го подали натомість двічі скорочено "ср...".
А однак і видання 1970-го було значно цнотливіше за оригінал, бо Палівець, відповідаючи на запитання, куди подівся портрет цісаря, відповідає: "Jó, to mají pravdu," odpověděl pan Palivec, "visel tam a sraly na něj mouchy...".
В перекладі ж маємо: "Еге ж, правду кажете, висів, – ствердив пан Палівець, – та той портрет дуже мухи запаскудили".
Або: "Vlezte mně na záda s vaším telefonem," pomyslil si Švejk, "budu se s vámi bavit".
В перекладі Масляка: "Поцілуйте мене десь з вашим телефоном, – подумав Швейк. – Буду я з вами бавитись".
Та вернімося до Ґете, який, вочевидь, мав ґуст до сороміцтва. У першому варіанті "Фауста" був дуже детальний опис відьомського сабашу на Лисій горі зі сценою цілування Диявола в дупу. Ґете описав, як Диявол з'являвся в образі чорного цапа з крилами кажана, між рогами у нього горів синій вогонь, а довкола розливався сморід сірки. Кожна відьма мусила пошанувати його, поцілувавши в задницю. Потім Диявол позбавляв цноти якусь юну відьму, а опісля відбувалася чорна меса – богослужіння, прочитане задом наперед. Вівтарем слугував живіт щойно зіпсованої панни: на нього клали миску з кров'ю новонароджених немовлят. Закінчувався сабаш дикою оргією і скаженими танцями.
Опис тієї оргії зі смакуванням усілякого збоченства все ж таки викликав в автора тиху підозру, що публіка її не зрозуміє, тому розділ "Ніч Вальпурґії" опублікували скорочено. А відтак і всі переклади вийшли куцими, позбавленими відвертих сексуальних сцен. Тепер повний текст можна прочитати лише в наукових виданнях.
Описи сабашів у ХVІ – ХVІІ сторіччях були дуже популярні, їх видавали і перевидавали зі щедрими ілюстраціями, і в епоху середньовіччя вони замінювали порнографічну літературу, яка б не змогла оминути цензури. А це був єдиний вид літератури, де відверто описувалися сексуальні оргії з сороміцькими подробицями, ще й супроводжувані відвертими ілюстраціями. Було чим посмакувати міщанам.
Але не тільки відьми полюбляли цілувати дупу. Це любили навіть грецькі боги. Зокрема, Діоніс мав схильність до орально-анальних забав. На грецьких мальовидлах частенько зображали силена (лісового чоловіка) зі звабливо випнутим задком у бік Діоніса. Та й сам Зевс звабив юного Ґанімеда, захопившись його дупою. Тоді бог Ерос, бажаючи, аби Громовержець покинув юнака, ощасливив такою ідеальною сідницею іншого хлопця, що Зевс і справді кинув свого дупуся.
Римський поет Марціал, приятель Сенеки, писав: "Queae dedit os, culum non minus dabit" («Не борони вуст (os) і дупи (culum) не відмовляй"). Кажуть, що саме з цієї фрази походить вираз osculum.
У грецьких п'єсах герої найчастіше захоплюються жіночими дупцями, дуже рідко − персами і ніколи − статевими органами. У "Лізистраті" Арістофана спартанський посол волає: "Але дупця − диво!", а в "Мирі" Ксантіс каже: "Вже дівка викупана, дупецькі справи в порядку".
Впродовж двох сторіч завдяки атенцям (афінянам) анальна еротика трималася в моді по всій Греції, бо начебто була куди шляхетніша і навіть цнотливіша від ґенітальної.
В "Кентерберійських оповідках" кавалер прохає в панни поцілунку, і панна виставляє з вікна дупцю, яку він і цілує в потемках:
А ти мені набрид вже до оскоми;
Дай спати, хай беруть тебе чорти!..
В віконце виставила дупу,
Й Абессалом засліплений був рад
Її поцілувати в голий зад...
(переклад М. Стріхи).
Та після епохи античності для дупці настали невеселі часи. На противагу середньовіччю, яке віддавало перевагу жінкам з вузькими стегнами і струнким станом, в епоху Відродження воліли широкі стегна, міцну талію і товсту сідницю, але при цьому поцілунок у перса перейняв на себе усю сексуальність. Дупця відійшла на другий план. Принаймні у ХІХ ст. вона нічим не виділялась, світські дами намагалися підкреслити лише свої перса. Але вже у ХХ ст. дупця знову підняла своє реноме, особливо, коли з'явилися обтислі спіднички та джинси. І коли хтось озирається вслід гарній дівчині, то милується саме сідницею, бо, як сказав герой роману Юрія Винничука "Мальва Ланда", справжнє обличчя жінки – це її дупа. І сперечатися з цим важко.
Однак поцілунок в дупцю втратив свою шляхетність. Тепер, коли жінка каже: "Поцілуй мене в одне місце (можливі варіанти)!", то це чомусь означає те саме, що "Пішов ти..."
А шкода.
