XVI. Гарантії та захист прав первинної влади

При уважному й поглибленому вивченні Конституції можна знайти багато правових норм на захист прав первинної влади (народу).

Преамбула Конституції України:

Конституція – Основний Закон України.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. (Тільки народ має право визначати і змінювати конституційний лад в Україні і ніхто інший.)

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Щоб не було узурпації державної влади, органи законодавчої, виконавчої й судової влади не можуть самі себе призначати, вибирати, створювати (згідно частини1 статті 6 Конституції України). Вони повинні створюватися єдиним джерелом влади — народом.

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи влади здійснюють свої повноваження (первинної влади вони не мають, бо вона належить народу) тільки в межах встановлених Конституцією України, а також їх повноваження повинні відповідати і законам України, які мають не суперечити Конституції України.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тобто, кожен може робити все, що не заборонено законом (підзаконні акти до законодавства не відносяться).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Тобто, органам влади заборонено все, що не дозволене законом. І ці органи повинні діяти тільки на підставі й у межах повноважень (це визначено частиною 2 статті 6 Конституції України – що їх повноваження здійснюються тільки в межах Конституції), і це все має відбуватися способом, який передбачений Конституцією України та її законами.

Відповідно до абзацу другого пункту мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №4-рп від 19 квітня 2001 року норми Конституції України застосовуються безпосередньо й незалежно від того, прийняте чи на їхній розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.

Згідно з частиною другою і третьою статті 382 Кримінального кодексу України у випадку невиконання посадовою особою Рішення Конституційного Суду передбачена кримінальна відповідальність із можливим позбавленням волі на строк до восьми років з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Також посадова особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності по статті 41 Кримінального кодексу України – «Виконання наказу або розпорядження».

Так, частиною другої статті 41 Кримінального кодексу України чітко визначено, що «Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку й у межах його повноважень і по змісту не суперечать чинному законодавству й не пов'язані з порушенням конституційних прав і волі людини й громадянина».

Таким чином, навіть якщо наказ або розпорядження віддано відповідною особою в належному порядку й у межах його повноважень по змісту не суперечать чинному законодавству, але при цьому пов'язані з порушенням конституційних прав і волі людини або громадянина, такий наказ або розпорядження є незаконним, а особа, яка його віддала, несе кримінальну відповідальність.

Нагадаємо, що про це говорить Конституція України:

Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

З приводу внесення змін до Конституції варто врахувати такі її наступні положення:

Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина

Стаття 22. Права свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Звертаємо ще раз увагу — ніде в Конституції України не передбачено повноваження органів стосовно розпорядженням власністю народу, а передбачено тільки його керування, включно з охороною землі (земельних ресурсів).

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави…

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України...

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності…

Органи місцевого самоврядування створюються безпосередньо громадами (а не один орган громади створює інші органи громади) і можуть лишень управляти майном, але не розпоряджатися ним, бо воно перебуває у власності громад, в інтересах громади, оскільки через органи громади здійснюють місцеве самоврядування.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріпленні цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі бажання прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40 ,47, 51, 52, 55 ,56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Висновок: згідно з Конституцією і законами України народ, а також окремий громадянин, який здійснює владу безпосередньо, наділяється при реалізації свого право брати участь у керуванні державними справами такими ж повноваженнями, якими наділені окремі посадові особи, починаючи від Президента й закінчуючи чиновниками і державним службовцем найнижчого рівня.

XVII. Докладні витяги із Цивільного кодексу України

Держава, органи державної влади, територіальні громади (громади), органи місцевого самоврядування на підставі законодавства України – не є (не можуть бути) юридичними особами.

Держава, органи державної влади, територіальні громади (громади), органи місцевого самоврядування – суб'єкти публічного права, але не суб'єкти господарської діяльності.

Ось що говорить Цивільний кодекс України:

Стаття 2 ЦК . Учасники цивільних відносин:

  1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі — особи).
  2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Вони суб'єкти публічного права, а не юридичні особи публічного права, які самі створюють ці юридичні особи на підставі абзацу 3 частини 2 статті 81 Цивільного кодексу та частини 2 статей167 та 169 Цивільного кодексу.

Стаття 81 ЦК.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Абзац 2. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Абзац. 3. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Стаття 167 ЦК. Правові форми участі держави у цивільних відносинах.

Стаття 170 ЦК. Органи, через які діє держава у цивільних відносинах.

  1. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Стаття 174 ЦК. Відповідальність за зобов'язаннями держави.

  1. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Стаття 175 ЦК. Відповідальність за зобов'язаннями територіальних громад.

  1. Територіальні громади (прим. — жителі) відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Реєстрація територіальної громади у вигляді юридичної особи приховує у собі небезпеку в тому, що передаючи цій юридичній особі свої права, майно, ми тим самим позбавляємо цих прав самих себе.

Варто також переглянути розділи Цивільного кодексу України: юридичні особи і їх відповідальність в одному розділі кодексу, а також — держава, органи державної влади, територіальної громади, органи місцевого самоврядування і їх відповідальність в іншому розділі кодексу.

Якби перші і другі були юридичними особами, то вони були б розміщені у одному розділі Цивільного Кодексу.

XVIII. Про реєстрацію та реєстр юридичних осіб (витяги із Господарського кодексу України)

Згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» усі юридичні особи (публічного й приватного права) підлягають обов'язковій реєстрації.

І те, що Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» передбачає державну реєстрацію органів державної влади й органів місцевого самоврядування у вигляді юридичних осіб публічного (або частки) права — суперечить законодавству України (частині 2 статті 42 Конституції України; статтям 81, 167, 169 Цивільного кодексу України; статтям 8, 55, 42, 43, 52 Господарського кодексу України).

Нагадаємо, що встановлює Конституція України:

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Держава, органи державної влади, територіальні громади (громади), органи місцевого самоврядуванняє виключно суб'єктами публічного права, але не суб'єктами господарської діяльності, якими є юридичні особи (публічного й приватного права).

Суб'єкти публічного права є владними суб'єктами права, які не можуть займатися господарською діяльністю, але можуть створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади, комунальні підприємства, і т. п.) і юридичні особи приватного права (підприємницькі суспільства і т. п.).

Юридичні ж особи публічного й приватного права є суб'єктами господарської діяльності, і мають право займатися підприємницькою й некомерційною господарською діяльністю, але не можуть мати владно-розпорядчих функцій (повноважень).

Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (далі ЄДРПОУ) створений і ведеться в порядку, установленому Положенням про ЄДРПОУ, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня в 1996 р. № 118.

Навіть назва ЄДРПОУ свідчить про те, що в нього не можуть бути внесені відомості про органи державної влади й органи місцевого самоврядування, оскільки цей реєстр створений для реєстрації підприємств і організацій України, якими органи влади не можуть бути апріорі.

Згідно пункту 1 Положення про ЄДРПОУ Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України – це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.

Таким чином, наявність ідентифікаційного коду ЄДРПОУ й реєстрація в ЄДРПОУ доводять те, що суб'єкт господарської діяльності юридична особа юридичного або приватного права є суб'єктом господарської діяльності.

Отже, згідно частини 1 статті 8 Господарського кодексу України держава, органи державної влади й органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарської діяльності.

Бо, на підставі положень частини 2 статті 19 Конституції України та частини 1 статті 8 Господарського кодексу України, суб'єкт господарської діяльності юридична особа публічного й приватного права не може бути, й не є, органом державної влади або органом місцевого самоврядування.

У зв'язку із цим, юридична особа публічного або приватного права, її службові особи, не можуть бути органом державної влади або органом місцевого самоврядування!

Службові особи такої юридичної особи не є посадовим або службовими особами органу державної влади або органу місцевого самоврядування, і не є суб'єктами владних повноважень.

Вони можуть виступати тільки від себе особисто, в статусі громадянина України, оскільки здійснення владних повноважень суб'єктами господарської діяльності не передбачено ні однією нормою чинного законодавства України.

Проблема є в тому, що органів державної влади в Україні відповідно до основних засад Конституції (як і органів місцевого самоврядування), схоже, не існує (не створено).

Тому що діючі «органи» влади зареєстровані в реєстрі ЄДРПОУ, що по суті є незаконним (зареєстровані незаконно).

В Україні не існує відповідного закону про створення такого реєстру, як і немає порядку реєстрації в ньому, а постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» є, в цьому сенсі, не конституційною і незаконною.

Але, навіть якби такий закон існував, то згідно з статтею 8 Господарського кодексу України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання». Нагадаємо, що реєстр ЄДРПОУ призначений саме для реєстрації суб'єктів господарської діяльності.

Пунктом 2 «Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України» чітко передбачено, що «суб'єктами Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі — Реєстр) є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що находяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства (далі – суб'єкти)».

Але це вже має другорядне значення.

Первинне значення має той факт, що реєстр ЄДРПОУ – є конституційно незаконним!

Тому можна сміливо розсилати поздоровлення всім органам влади, хто зареєстрований у реєстрі ЄДРПОУ, з тим, що вся їхня діяльність на території України є незаконною.

Висновок: якщо не існує (немає) закону про ЩО ЗАВГОДНО, то це значить для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, як і для їх посадових осіб — НЕЗАКОННО! (частина 2 статті 19 Конституції України: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особини зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України„).

XIX. Думки про небезпеку створення територіальної громади у вигляді юридичної особи

А). Територіальна громада у вигляді юридичної особи створює сприятливі умови для усіляких оборудок, як у прикладі, що нижче.

Уявіть собі, що створюється юридична особа за назвою «ДЕТРОЙТ», «ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА ОДЕСИ», «КИЇВ», «УКРАЇНА», і т. п., а потім вона набирає купу кредитів під заставу комунального/народного майна. А далі процедура банкрутства з наступною передачею майна кредиторові.

Оборудка прихована у тому, що при створені таких юридичних осіб у їхній статутний капітал вноситься все комунальне майно усіх жителів (народу), ваше майно!

Тому вивчайте УВАЖНО документи такого характеру, аби то залишитися голими.

Б). Є ще одна думка із приводу територіальної громади, оформленої у вигляді юридичної особи.

Зараз людьми, жителями України, застосовуються три правових інструмента волевиявлення для організації територіальної громади (громади):

  1. Договір територіальної громади;
  2. Загальні збори;
  3. Юридична особа «Територіальна громада».

Тобто, територіальна громада, оформляється у вигляді

юридичної особи…

Для нас це дуже спірний момент, оскільки ніде в законодавстві України не сказано, що територіальна громада – це юридична особа.

Навпаки, у законодавстві дається чітке визначення, що територіальна громада – це жителі.

Крім того, громада – це суб'єкт права власності, але не суб'єкт господарської діяльності.

Громада може створювати будь-які юридичні особи публічного або приватного права, що належить їй, але сама вона суб'єкт, а не особа.

Прихильники оформлення громади, як юридичної особи, посилаються на досвід країн Євросоюзу, де громади – юридичні особи публічного права. А також на 316 статтю Цивільного кодексу, де сказано, що власник – це особа (фізична або юридична).

Але там не сказано, що власник, це винятково особа. Те, що суб'єкт права власності не власник, на відміну від особи, теж ніде не сказано.

Такі пропонують здійснити загальний схід, на якому можна прийняти рішення створити громаду, як юридичну особу, а також затвердити статут громади.

Надалі, за фактом реєстрації статуту (у якому пишеться, що дана громада – юридична особа, власник майна), створюється юридична особа «Територіальна громада (така-то)» публічного права без позначення виду діяльності…

Що можна сказати?

На перший погляд ідея ніби приваблива… проте розрахована на необізнаність та недосвідчених жителів. Скоріш за все вона видається нам небезпечною пасткою, з наступних причин:

По-перше: Уся метушня й галас навколо територіальних громад пов'язані, насамперед, з спільною комунальною власністю, яка закріплена за ними статтями 142, 143 Конституції України.

Територіальні громади, по Цивільному кодексу – суб'єкти права власності, такі, як держава Україна, Український народ. Власність територіальних громад – спільна неподільна власність жителів.

Зараз проблема полягає в тому, що в жителів немає документів на право комунальної власності й, користуючись цим, її нишком розпродають юридичні особи «Ради», які нею управляють.

Якщо тепер закріпити цю власність територіальної громади за юридичною особою «Територіальна громада», то власність повністю переходить від жителів до цієї особи.

Тобто, жителі втрачають навіть формальне право її мати. У випадку непорядності або дурості керівників юридичної особи «Територіальна громада», відбувається його банкрутство (наприклад, як у Детройті).

Будь-який юрист підтвердить, що існує маса способів збанкрутувати юридичну особу, а забрати спільну комунальну власність, оформлену на жителів (наприклад, у рамках договору між ними), майже неможливо.

По-друге:Юридична особі «Територіальна громада» з погляду держави підлягає обов'язковій державній реєстрації, а якщо ні, то, вона не вважається створеною.

При цьому, реєстратор одержує величезну владу над цією юридичною особою (звіти, податки, перевірки, необхідність одержання всякого роду дозволів).

Існує версія про те, що юридичну особу «Громаду» можна реєструвати не в державному реєстрі, а у власному.

Але в цьому випадку, ми втягуємося в тривале й вимотуюче «бодання» з державою, яку така юридична особа, не буде визнавати. Навіщо? Що, більше зайнятись нічим?

По-третє: Зараз у територіальних громад уже є так звані представницькі органи юридичної особи — «Ради» (у яких, щоправда, документи про створення таких згідно Конституції та закону не в порядку).

Що кардинально зміниться при створенні ще однієї юридичної особи?

Що такими будуть управляти гарні люди на відміну від поганих? Визнайте, це абсолютно наївно…

По-четверте: Існуюча державна система вже дуже добре нагострилась управляти будь-якими фізичними юридичними особами.

За останній час довелося не раз спостерігати, як пожвавлюються обличчя чиновників при згадуванні про оформлення «громади – юридичної особи».

У них, очевидно, є плани, як не міняючи суті, перемінити вивіску й тоді, розбазарити комунальну власність на законних підставах.

Однак, вибирати всім Нам, і нести відповідальність за вчинене у вигляді наслідків своїх рішень теж Нам!

В будь якому випадку, має сенс підтримувати зв'язок з вже воле виявленими територіальними громадами, та й само організованими, допомагаючи один одному інформацією та діями.

По суті, таким чином, ми пожвавлюємо процес реалізації положень Конституції України, створюємо реальну силу народовладдя – усвідомлене громадянське суспільство з розумним господарюванням на своїй землі, у якому можливо й збереження середовища проживання, і створення народної економіки на користь людей (жителів) на місцях, а не для обслуговування представників корумпованої верхівки.

Слава Україні!

ЗМІСТ:

Вступна частина …………………………………………………………………………………………... I

Суб'єкти права та їх власність ……………………………………………………………………......... II

Влада – це народ! ……………………………………………………………………………………..…. III

Про узурпацію державної влади …………………………………………………………………………IV

Вибори народних депутатів (часткова узурпація влади політичними партіями……….......…… V

Про неконституційність одержання позик (кредитів) органами влади під гарантії України …....VI

Про місцеве самоврядування ……………………………………...………………………………....... VII

Про власність суб'єктів права (у тому числі неконституційності приватизації землі) ……..….. VIII

Про власність територіальних громад ……………………………………………………..………….. IX

Народ – власник, а не платник податків …………………………………………………………...….. X

«Живий» суб'єкт права ……………………………………………………………………………….…… XI

Конституція України про власність Українського народу ………………………….……………….. XII

Реєстрація первинної влади ……………………………………………………………………………. XIII

Первинні реєстратори та реєстри ………………………………………………………………….......XIV

Принципові питання, якщо територіальну громаду організовувати у вигляді юридичної

особи публічного права …………………………………………………………………………………..XV

Гарантії та захист прав первинної влади ……………………………………………………………..XVI

Докладні витяги із Цивільного кодексу України ………………....………………………………….XVII

Про реєстрацію та реєстр юридичних осіб (витяги із Господарського кодексу України) ……..XVIII

Думки про небезпеку створення територіальної громади у вигляді юридичної особи ………...XIX

***

Конституція України: чому її не виконуємо? (частина перша)

Конституція України: чому її не виконуємо? (частина друга)

Бібліотека вільної людини

Джерело – видання «ВЛАДА, ВЛАСНІСТЬ І ЮРИДИЧНІ ОСОБИ», Україна, 2020 р.

Скачати брошуру «ВЛАДА, ВЛАСНІСТЬ І ЮРИДИЧНІ ОСОБИ» — https://drive.google.com/file/d/1olYXfn3NgKHtDuw3t3yQY5P9NlZ61Ihb/view