Насправді, це прекрасно, що Зеленський на зустрічі з бізнесом 20 червня проголосив «не на часі» багато чудових речей, як то запровадження податку на виведений капітал, наприклад.

Чим сильніше вітчизняна буржуазія натикатиметься на ентропійний бар'єр і частіше — на стіну нерозуміння від влади,
тим скоріше вона себе усвідомить «срединним станом», тобто — середнім класом,
що сам має бути політичним табором, і сам має задавати порядок денний відповідно своїм інтересам
замість фінансувати «прогресивних політиків», і слухати їхні перекази теорій про «політичну модернізацію».

Зеленський — із історичних типажів, після яких завжди трапляються структурні зміни політичного ландшафту:

Він хоче зберегти за собою ексклюзивне право на обіцянки швидких реформ та змін,
і водночас — зберегти за собою владу якомога довше консервувати поточний «статус кво»;

Він прагне якомога меншої підзвітності виборцям,
і якомога більшої позірної «близькості до народу»:
інакше б він не прикривався селфі і пуфиками в лісу від питань журналістів по суті справи,
а від вдячних виборців не тікав би через маріупольські фонтани;

а його апеляцію до поняття «держави у смартфоні» і заклик журналістам до колаборації можна сприймати як пост-модерну версію «освіченого абсолютизму».

Шлях до бажаного суспільно-політичного устрою будь-яка нація проходить через потрясіння і розчарування.
Наприклад, німці — у 1848 році вони обрали «Франкфуртський парламент», можливо — найпрофесійніший у всій історії європейського парламентаризму, бо кількість учених та фахових юристів там просто зашкалювала.
Але буквально через місяць «вдячні» виборці вигадали мем «100 професорів у парламенті?Фатерланд, ти загинеш!»,
а там і «весна народів» разом із «Фракфуртським парламентом» неочікувано закінчились.
Втім, після цих всіх подій тамтешня буржуазія поставила перед собою завдання об'єднати в єдиний економічний механізм усі німецькі землі та держави,
що успішно вдалось у 1850-1860-х роках,
зокрема будівництвом мережі залізниць.
А там і реакціонер Бісмарк із запахом крові та заліза як ніколи вчасно підоспів.
Ніколи не кінець, навіть якщо видається, що настав Кінець Світу.