Про проблему «хороших русских» було сказано уже доволі багато.
Основне, що їм закидають, — це те, що вони, виступаючи проти війни, продовжують просувати імперські наративи у, здавалося би, ліберальній упаковці.
Хоча розумію, що головна проблема подібних аргументацій — це проблема узагальнень, підведення усіх під один ранжир, однак хотів би звернути увагу на ще одну важливу деталь.
Це — заперечення колективної відповідальності за злочинні дії російської влади, яку вони буцімто не обирали, бажання відмежуватися, мовляв, «чур, я в домике». Як на мене, найточніше це світовідчуття передають слова Юрія Шевчука (якого, до слова, я дуже поважаю) «мы — не рабы, мы просто в оккупации». Під «окупантами», схоже на те, варто розуміти членів путінської вертикалі влади.
Саме під таким кутом зору треба розглядати і пропозицію Дмітрія Бикова, де він закликає «хороших русских» приїжджати в Україну розбирати завали у той час, як «нехорошие» продовжують вбивати українців. Це, погодьтеся, звучить доволі анекдотично.
Подібні роздуми ставлять хрест на гіпотетичному примиренні двох народів у майбутньому, коли закінчиться війна (хоча обмовлюся, що можливе воно лише тоді, коли Росія зазнає поразки). І нестимуть відповідальність за це саме «хорошие русские», бо проведення політики дерашизації (на зразок до політики денацифікації після Другої світової) неможливе саме без визнання колективної вини. Що вбивали не «вони», а всі «ми», колективний путін.
