Якою має бути наша перемога?
Ми все більше сходимося на думці, що переможемо, але досі не можемо зійтися на тому, що вважати перемогою, якою вона має бути.
Чи вважати перемогою у війні поверненням до ситуації, яка передувала 24 лютому?
Чи справжня перемога – це коли вдасться вибити ворога з усієї території України у її міжнародно визнаних кордонах, включно з окупованим Кримом та Донбасом, адже насправді війна триває з 2014 року?
А якщо нам не вдасться відкинути ворога назад (наприклад, тому що не вистачить ресурсів) і на якомусь етапі війни нам потрібно буде піти на територіальні поступки агресору, щоб зберегти більшу частину країни? Чи можна буде вважати це поразкою?
Зверніть увагу, що я зараз беру до уваги лише територіальний аспект і виношу за дужки людські життя, питання економіки тощо.
Зрозуміло, що це зараз не популярно говорити, але ми досі воюємо з однією з найбільш могутніх держав світу і те, що ми відстояли Київ, — це диво. Суто історично його можна порівняти з так званим "Cudem nad Wisłą" (1920), коли польські війська під Варшавою зупинили просування червоної армії на чолі з Тухачевським, відстоявши незалежність країни.
У «диво під Києвом» не вірили навіть деякі з наших високопосадовців і представників еліти (що вже казати про звичайних людей), які з жахом в очах почали валити з Києва вже напередодні війни, володіючи інсайдерською інформацією про швидкий наступ ворога.
Ви думаєте, що вони виїжджали, бо боялися за себе і свою родину суто фізично? Вони просто думали, що столиця впаде за лічені дні. Зверніть увагу: війна продовжується, а люди вже у своїй масі повернулися до Києва, незважаючи на небезпеку. Чому? Бо вони почали вірити. Вірити в Україну.
У будь-якому разі, я вважаю, що ця війна не за території, а у першу чергу за людей. Звісно, хотілося би у результаті війни зібрати усі українські землі докупи. Але я розумію, що на це впливає досить багато факторів, на деякі з них ми не можемо впливати, включно з західною підтримкою і внутрішньополітичними розкладами у самій Росії (наприклад, чи скинуть путіна). Я не втрачаю надію.
Особисто для мене найгірший сценарій — жити у рабстві, я буду тут до останнього. Я не хочу повернення Совєтської України — хай об'єднаної, але на чолі якої буде ставленик Москви, як планував ворог.
Тому я вважаю, що ми вже перемогли, відстоявши нашу філософію свободи та наш стиль життя.
Зрозуміло, що не варто розслаблятися і тішитися раніше часу, адже цей проміжний успіх ще потрібно закріпити як на полі бою, так і мирним крокуванням шляхом реформ в тилу. За краще життя — філософію нашого успіху. Це і буде нашою перемогою.
Жертви не мають бути марними.
