Перше інтерв'ю Арсена Авакова після відставки, що вийшло наприкінці минулого тижня в ефірі телеканалу «Україна 24» Ріната Ахметова, очікувано здійняло велику хвилю обговорення. І недарма, адже він звинуватив нинішню владу в непрофесійності, інтриганстві та інших смертних гріхах. Що важливо – у порушенні балансу сил та волюнтаризмі на тлі обвалу рейтингів.  

Справа у тому, що екс-міністр внутрішніх справ не просто оголосив про своє повернення у публічну політику, а фактично кинув виклик особисто президенту Володимиру Зеленському. За його словами, йому скоріше по дорозі з такими політиками, як Дмитро Разумков, Володимир Гройсман, Арсеній Яценюк, Юлія Тимошенко, Ігор Смешко і навіть Олег Ляшко... Їхні імена він перелічив наприкінці своєї більш ніж годинної розмови на підставі того, що вони нібито здатні «рухати країну вперед». За дивним збігом обставин (насправді, ні), всі вони – часті гості ефірів медіахолдингу Ахметова. 

У своєму попередньому блозі, я вказував на те, що стосунки найбагатшої людини України та влади впритул підійшли до точки кипіння. Однак виведення на поле іменитого гравця в особі Авакова, що ще не до кінця втратив свій апаратний вплив, вже означає оголошення війни (хоча у цьому контексті більш показово виглядає все ж поява після значної перерви Петра Порошенка в ефірі «Свободи слова Савіка Шустера). Причин — безліч. Ахметов зрозумів, що лише по-хорошому з Зеленським – не можна. Він сідає на голову. Як дехто влучно висловився, він постійно „випробовує межі можливого“.  

Реакція Банкової – не забарилася. Там вустами радника голови ОП Михайла Подоляка назвали слова колишнього міністра внутрішніх справ „відставковим синдромом“ і вказали на відсутність „пристойного“ рівня електоральної підтримки.

Теза про рейтинги – невипадкова. Згідно з останніми опитуваннями, якби вибори відбулися найближчим часом, то лише „Батьківщина“ зі 100% вірогідністю потрапила би у парламент. Інші партії умовного „ахметівського“ дрім-тім – „Українська стратегія Гройсмана“, „Сила і честь“, „Радикальна партія Олега Ляшка“ — розташовуються на межі прохідного бар'єру.

Водночас, „Слуга народу“ продовжує залишатися лідером електоральних вподобань українців, незважаючи на більш ніж 5% падіння рейтингу за останній місяць. Враховуючи цей факт, на Банковій натякають, що дострокових виборів до парламенту – не буде, а якщо вони і відбудуться, то очікувати „дрім-тім“ на більш-менш серйозну підтримку серед населення – не варто. 

Спостерігаємо дві взаємовиключні позиції: Банкова прагнутиме максимально відтягнути негативний сценарій дочасних виборів, переламати негативний тренд, а Ахметов і його різношерстий табір тимчасових союзників навпаки – їх наблизити. Створення міжфракційного об'єднання „Розумна політика“ Разумкова, куди увійшла частина членів фракції „Слуги народу“, — вписується у цю канву. 

Враховуючи, що чергові парламентські вибори мають відбутися наприкінці жовтня 2023 року й існує лише вірогідність проведення дочасних, непланованих, напрошується логічне питання: чи не спостерігаємо фальстарт публічної кампанії з дискредитації влади, яка відбувається за очевидної підтримки найбагатшого українця? І якими можуть бути можливі наслідки, якщо Зеленського не зможуть „дотиснути“? Або навпаки – якщо їм це таки вдасться?

Приклади Олександра Дубінського та Андрія Портнова, які раптово „затихли“ посеред літа, підтверджують, що Банкова навчилася „працювати“ з публічними критиками влади. Що вже казати про Віктора Медведчука — останні півроку той проводить під домашнім арештом. Коломойський знаходиться у підвішеному стані через кримінальні справи, відкриті у Сполучених Штатах та Ізраїлі. У кінцевому рахунку саме від рішення Зеленського залежить, чи екстрадують олігарха, тому той особливо не висовується. Подібних спецефектів можна очікувати і щодо Ахметова та його союзників. 

Уже зараз паралельно відбувається енергетична „війна“ між Коломойським та Ахметовим, у якій Зеленський підтримує першого.

На стороні Зеленського – потужний правоохоронний, силовий та адміністративний ресурс. Врешті-решт, можливість тиску на бізнес за допомогою фіскальних органів. Монолітність його влади підсилюється корупційним консенсусом серед її членів та сателітів по всій владній вертикалі аж на місця. Мінус – фінансово-економічна криза, підсилена наслідками епідемії коронавірусу, та неадекватна реакція на загрози, що може призвести до подальшого обвалу рейтингів влади, а значить – і до втрати легітимності її рішень.

На стороні Ахметова – значний фінансовий та економічний ресурс, підсилений значним політичним та медійним впливом. Мінус – відсутність адекватного його можливостям представництва у владі. Того самого „балансу“, про який заявив Аваков минулого четверга. 

… А вже у п'ятницю Зеленський підписав „антиолігархічний закон“. Він має набути чинності через півроку. Як мені видається, цей період олігарх прагнутиме використати по максимуму, аби відкласти незворотнє, а президент – попри що вистояти. У будь-якому разі відкотити ситуацію назад, закопати сокиру війни зараз навряд чи вийде. Ставки — надто високі. На кону — все. Хто переможе – покаже історія.