- Допоможіть мені, будь ласка!, — я обернувся. До мене зверталася жінка у інвалідному візочку, яка не могла потрапити до поліграфічного центру, щоб зробити копії медичних висновків. Чотири сходинки, яких ми навіть не помічаємо, для неї були нездоланним бар'єром. Люди з інвалідністю стикаються із безліччю проблем, які невідомі здоровим. Не скажу, що я ніколи про це не задумувався, та на цей раз, йдучи містом, дивився на вулиці очима того, хто має складнощі у пересуванні. Наше місто не пристосоване для того, щоб цим людям було зручно в ньому. Локальні пристосування є: пандуси у великих магазинах, звукові світлофори, рельєфні зупинки, ліфти на деяких станціях метро. Але їх недостатньо, і тому це не розв'язує загальну проблему: маломобільні групи населення не можуть пересуватися по місту так само легко, як здорові. Навіть просто вийти з дому для більшості є непосильною задачею.
Трохи статистики. В Україні понад 2,8 млн людей з інвалідністю, це близько 6 % від загальної чисельності населення. Більше ніж 200 тисяч чоловік мають порушення зору. Вдумайтеся: майже три мільйони жителів нашої країни не можуть жити повноцінним життям не тільки через стан здоров'я, а через те, що для них не створено умов, їх просто витіснило наше суспільство! Озирніться: чи багато ви побачите людей в інвалідних візках? Ви їх майже не зустрінете, і зовсім не тому, що їх немає... До маломобільних груп відносяться також люди з вадами зору, слуху, вагітні жінки, люди похилого віку.
Ці громадяни мають рівні права з іншими на доступність всіх об'єктів громадського призначення, а це передбачає доступ до транспорту, систем послуг, інформації, зв'язку та іншого фізичного оточення, споруди та будівлі повинні бути для них пристосовані. Повинно бути організоване безбар'єрне середовище: у достатній кількості обладнані засоби доступності для людей з порушеннями опорно-рухового апарату, тактильні та візуальні елементи доступності: тактильні смуги, інформаційні таблиці та покажчики шрифтом Брайля, аудіопокажчики для людей з порушеннями зору. І це стосується не лише продуктових магазинів та лікарень — люди повинні мати змогу потрапити до кав'ярні, ресторану, готелю, перукарні, та елементарно — до вбиральні в торговельному центрі чи аеропорті.
Для досягнення архітектурної доступності можна застосовувати універсальний дизайн — це ідеальний варіант, коли об'єкти фізичного оточення спроектовані так, аби людина з інвалідністю могла безперешкодно пересуватися будівлею тими ж шляхами, що й інші. Другий варіант — пристосовувати вже наявні споруди. Нещодавно побачив, що новостворений орган ДІМ планує здійснювати нагляд за реалізацією вимог закону щодо інклюзивності споруд і будівель. Сподіваюся, вони вплинуть на забудовників та власників бізнесу, щоб нові будови та заклади, які вже існують, проектувалися за принципами інклюзивності, тому що ми не маємо права забирати у людей можливості жити повноцінним життям!
Іван Галунга, голова ГО «Народний люстраційний центр»
