Коли я звернулася до друзів із запитанням, що б мені почитати з найновіших детективів, де репрезентована або хоча б відчувається актуальна українська проблематика, вони порадили роман "Corpus Aristotelicum". Автор був мені зовсім невідомий – Руді Мартін.
Я погуглила і побачила, що в Руді Мартіна недавно вийшов ще один детектив – "Libero". Обидва романи – і "Corpus Aristotelicum", і "Libero" – побачили світ у Видавничому домі «КОНДОР». Із анотацій, розміщених на сайтах інтернет-книгарень, я зрозуміла, що ці два романи становлять собою детективний цикл, у якому головним героєм виступає один і той самий персонаж – Маттеус. Це мене зацікавило. Назви обох романів мені також видалися небуденними, небанальними. Я вирішила, що Руді Мартін – автор невипадковий, раз він узявся за цикл із наскрізним головним героєм. За порадою друзів, я взялася за "Corpus Aristotelicum", який вийшов друком у Києві в 2019 році, та розпочала знайомитися з пригодами Маттеуса.
Після десяти-п'ятнадцяти сторінок я почала розуміти, що "Corpus Aristotelicum" викликає в мене інтерес не лише своєю фабульною зав'язкою. Розвиток інтриги в романі заснований на тому, що Маттеус і його вірний супутник Friend Женя починають розслідувати несподівану і мало зрозумілу смерть свого приятеля-художника, в якого від природи було надзвичайно міцне здоров'я і з яким нічого екстремального начебто не повинно було статися. Маттеус – це молода людина, але вже по-своєму досвідчена і загартована війною на Сході. Роль детектива, в якій він опинився після повернення з війни, виглядає як цілковито природна для нього. Розслідуючи загадкову смерть Вадима Позняка, художника, якого він і Friend Женя добре знали, Маттеус стикається з організованим кримінальним плетивом.
У романі "Corpus Aristotelicum" мене привабила та обставина, що я почала здогадуватися, де відбуваються його події. Міські пейзажі, як їх подає Руді Мартін, наштовхнули мене на думку, що в цьому детективному романі зображено абсолютно конкретне місто, яке я з дитинства добре знаю і люблю. Мій здогад, моє припущення переросли у цілковиту впевненість, коли в одному з епізодів Руді Мартін увів у дію високопоставленого чиновника на маркерне прізвище Мангур. У тому епізоді автор розповів про свого персонажа, що той працює в Білому домі – будівлі, де, як повідомляється в романі, знаходиться керівництво регіону. В іншому епізоді автор безпосередньо вказує на те, що високопосадовець Мангур справді займає один з кабінетів Білого дому, чим виводить детективну і кримінальну інтригу на принципово вищий щабель.
Сам Білий дім, за художнім описом, розташований на просторій площі в центрі міста, де, окрім нього, розмістився ще і художній салон. Також у цьому місті є Говардівський проспект, який веде вниз до набережної, є така історична будівля, як арсенал, а за нею крутий спуск до ріки. Міські пейзажі в романі описуються дуже детально, і той, хто хоч трохи знає ті місця та їхню історію, рано чи пізно здогадається, про яке місто що йдеться у "Corpus Aristotelicum", хоч саме місто навмисно автором не називається. Це – Херсон, у якому колись була вулиця Говардівська, перейменована пізніше у проспект Ушакова, що спускається прямісінько до самого Дніпра. Усе як у романі.
Та й у фігурі Мангура, що подається в детективному романі як один з чільних керівників свого регіону, неважко побачити цілковито реальну персону, а саме: Владислава Мангера, який досі є очільником Херсонської обласної ради. У детективній історії Руді Мартіна чимало персонажів, які репрезентують найрізноманітніші прошарки суспільства – від нижчих і аж до верхів регіону. Серед них особливо виділяється високопоставлений регіональний функціонер Мангур.
Мангур, як його зобразив Руді Мартін, відзначається фізично презентабельною комплекцією. У детективному романі Мангур наділений потужною статурою. Коли для нього виникає така необхідність, він вдається до силового двобою з тим, кого він вважає своїм противником, намагаючись сильними ударами розібратися з ним, знищити його і демонструючи свої, по суті, боксерські навички. Мангур у "Corpus Aristotelicum" зображений начальником регіонального рівня, що відверто насолоджується владою і можливостями, зосередженими в його руках. Окрім того, він дуже говіркий персонаж і полюбляє розповісти про себе таким чином, щоб представити свою особу перед співрозмовниками у якомога вигіднішому світлі.
На сторінках роману Мангур з'являється не одразу і начебто подається як епізодичний і в чомусь навіть абсолютно випадковий персонаж. Але це лише спочатку. З розвитком детективних, ба більше – кримінальних подій у "Corpus Aristotelicum" Мангур починає відігравати усе помітнішу роль у подіях роману. З третьорядних чи, в кращому випадку, другорядних персонажів він поступово перетворюється на одного з основних, без якого неможливо зрозуміти весь ланцюжок детективних подій, що відбувається в цій кримінальній драмі.
Фінал же детективного роману "Corpus Aristotelicum" взагалі не обходиться без Мангура. Чисто кримінальний сюжет завдяки особі регіонального високопосадовця Мангура набуває в романі, з одного боку, елітарного, а з другого – символічного звучання.
У детективі Руді Мартіна міститься все необхідне для цього жанру: незрозуміла смерть художника Вадима Позняка, загибелі низки інших персонажів, пов'язаних із розвоєм цієї кримінальної ситуації, перегони, перестрілки і, безумовно, нетривіальна гостросюжетна розв'язка. Мангур начебто тримається в тіні всієї кримінальної історії, але в потрібних місцях він щоразу уводиться в дію і насамкінець основної фабульної лінії посідає місце одного з найважливіших персонажів роману "Corpus Aristotelicum".
Звісна річ, я не стану безапеляційно стверджувати, що в образі персонажа-високопосадовця Мангура автор роману "Corpus Aristotelicum" вивів голову Херсонської обласної ради Владислава Мангера. Але щось мені підказує, що для такого висновку існує дуже й дуже чимало підстав. Особливо якщо врахувати, що правоохоронні органи вже не один рік саме Владислава Мангера тісно пов'язують зі «справою Гандзюк». А в них, отже, для цього є свої документальні або ж задокументовані підстави.
Так що, можливо, в образі Мангура справді зображений абсолютно реальний очільник одного з південних регіонів? А сам роман "Corpus Aristotelicum" є своєрідним художнім відгуком на імовірну причетність, тією чи іншою мірою, голови Херсонської облради Владислава Мангера до різноманітних кримінальних ситуацій, однією з яких стала резонансна «справа Гандзюк»? Чому б таки ні?
Ірина Малишева
