youtu.be/112aFFYqCMQ

Дуже розумна бойова симпатична оптимістична жінка з підвішеним язиком і швидким мисленням. Вона на два порядки ясніше мисляча, ніж ханурік сцикло при владі і вся його шобла. Трохи покоробило співання в кінці про Бога (моя сестра так голосно театрально-демонстративно проводила щоранку «славлення» на порозі з піднятими руками, дитячими віршиками і ходженням по росі — «ламанням хребтів стрункій траві» — поки я не пояснив, як це виглядає дико і фальшиво), і я якось хотів би захистити її (Софію Федину) перед заклятими атеїстами і шутніками-комсомолоїдами.

По-перше, на фронті всі стають віруючими, всі потребують додаткового покровительства і самозаспокоєння перед лицем підло прилітаючої смерті.

Навіть машини, які були посвячені, довше витримують обстріли, ніж не посвячені. Із 30 машин, зібраних нашими волонтерами із запчастин, відремонтованих і відправлених на фронт — одна новенька «Газель» була не посвячена — а відтак розтрощена у перші ж дні на передовій.. Я бачив успішних бізнесменів — віртуозів своєї справи — і всі вони були віруючими — віруючими комп'ютерщиками вищого пілотажу, віруючими авто-ремонтниками, віруючими архітекторами, віруючими музикантами. Можливо, в силу своєї «духовної підвіски» вони були більш меткими і темпераментними, ніж я зі своїми 2Ж-циклами у всьому видимому і невидимому. Теж своєрідна «наукова віра», хоч і далека від «сайєнтології». Але якось в тривожні 80-90-ті, вслухаючись в «підказки Вітрів», я почув доступну для свого розуміння версію про «дволикого Януса» — «Біг-Бох». Тут Біг не англійське «Великий» (Big), а таки українське, і теж у двоякому розумінні — як «пан-Біг», ще кажуть «памБіг» (= пан Бог) і таки натуральне «біг» — швидкий летючий рух. А «бох» співзвучне з «боханець», буханка хліба — пориста одухотворена структура, як гриби, пелюстки троянд, пір'я лебедів, щось пишне, красиве, спушене, роздуте, розквітле зсередини від власного надлишку роздуваючих, розширюючих компонентів, як булка, як пористий шоколад, як хрусткі чіпси, снеки, наполеони, зрештою, як пишна французька подача в просторих упаковках різних жіночих капелюшків, шикарного одягу, весільних прикрас,.. І воно одне з другим пов'язано, як кінетична і потенціальна енергія, як заряд активним рухом — і віддача спокійною одухотвореною творчою працею, як спочатку активне борсання плода в животі матері — потім його активний ріст, мов на дріжджах. Теорія чи модель 2Ж-циктів теж каже, що стрункі динамічні Ж1-системи (Ж1-потік інь в Ж1-структурі янь) — первинні, а повільно стікаючі, розширені по периферії Ж2-системи (Ж2-потік янь в Ж2-структурі інь) — вторинні. Як артерії — і вени, як рухові нейрони — і чутливі. Без руху погано розвиваються чуття, і навпаки: музиканти, навчені з дитинства швидко і точно рухати пальцями по струнах чи по клавішах, зазвичай проявляють кращі результати у будь-якій роботі, з ними легше працювати — вони чутливіші, меткіші, в них краще розвинута емпатія та інтуїція, вони глибше мислять і відчувать, можуть передбачати на багато ходів вперед. Тому рух — первинний, мислення — вторинне. І як тільки ви динамічно, активно беретеся за справу — у вас краще починає працювати пам'ять і уява в заданому напрямку. В стані експресії мозок видає такі дані з глибин пам'яті (власної і суспільної чи навіть якоїсь надчутливої потойбічної), що потрібні знання самі приходять в уяву, тоді як при «спокійному обдумуванні» — без рвучкого завзятого ентузіазму, ініціативи, натхнення, піднесення (делікатно навшпиньки над робочим полем, з тремом і трепетом нетерплячості творення) — без того все розтягується в сотні разів і може загальмуватися куривом навічно і так і не проявитися, не вирости, не народитися, не реалізуватися з уяви — із «нереальних» задумів. Тому при курвивому гнітючому оточенні все тягнеться так обтяжливо, застигло, нудно, рутинно-довго і дорого, з різними постійними западлянами, перешкодами, які доводиться проходити через перенапругу нервів і фізичних сил. В геометричній інтерпретації таке нетерпляче динамічне високочастотне творче піднесення з ентузіазмом і натхненням виглядає як вихор, як підйомний смерч вектором вгору — і він якимсь дивним чином піднімає приспані призабуті дані з пам'яті — і віднаходить навіть такі, що були лишень мельком підглянуті, краєм ока зафіксовані — але ви вже знаєте, де треба шукати — і буває, що відкриваєте потрібну книжку на потрібній сторінці і знаходите потрібну формулу чи потрібні табличні дані для розрахунків навіть без зусиль і довгих пошуків

(Треба їхати, потім продовжимо)

Десь раніше я згадував книгу Коліна Уілсона «За межами непізнаного», с.180-186 – про загальмування психіки у «гіпнагогічних» станах між сном і яв'ю (Він же — автор «Паразитів свідомості»). Загалом книга розглядає цілий діапазон чи каскад психічних станів — від хворобливих «нижче плінтуса», якими займається психіатрія, до вищих станів піднесення, натхнення, творчого екстазу, осяяння, прозріння, «ликування» (ликованія — не знаю, який точний переклад). Він їх описує (ті високі стани піднесення) якимись образами, відчуттями свіжого снігового іскристого ранку, відчуттями гірських висот, лісового повного глибокого спокою, опанування простору, занурення в чуття інших тварин, рослин, безтілесних істот (навіть уявних, з якими можна спілкуватися і чути дивовижні неочікувані відповіді, характерні саме для них, — ваша уява не могла би такого придумати!..) Але для нас — із більш прагматичної дієвої точки зору — важливе саме відчуття «панорамного польоту над проблемою» — вміння бачити в іншому часовому вимірі можливі варіанти розвитку подій, вміння швидко і ефективно їх вирішувати. І для того потрібна саме діяльна, експресивна позиція: якщо той «вихор піднесення» всередині закручується вгору — тоді воно спрацьовує — ефекти зібраності і ясності думок, образів, бачення панорами всього запланованого процесу з можливістю наближення і деталізації варіантів розвитку подій — щоб все передбачити і вибрати найкращий. Важливо те, що той вихор — як «вивернутий янь». Бо простий ортодоксальний янь — він аналізатор, руйнівник — вихор вниз, в чорну діру, він ідеальний воїн — розчленовувач і вбивця. А вивернутий янь — вже творча особа, але в нього найважливіша енергія інь (енергія піднесення) — в дефіциті: він все знає, все вміє — але йому бракує натхнення.. І щоб зробити цей підскок — він сам себе накручує, як дзигу, сам себе розганяє з нуля. Добре, якщо є сни, якщо є свободи — і є бажання запам'ятовувати, аналізувати побачені «нереальні сюжети», продумувати причини і наслідки таких сюжетів гри асоціативного поля.. І якщо ви лишень пригадали сон (загальні враження, уривки спогадів сну і тамтешніх відчуттів) — у вас поглиблюється дихання — ніби відкривається ще один прохолодний підвальний поверх в літню спеку — і ви «там» можете жити — можете використовувати об'єми його асоціативного поля для своїх творчих потреб — як додаткові «нетутешні» асоціативні регістри пам'яті.. Про таку людину кажуть «у нього (у неї) багата уява», «він вміє думати», і під думанням мається на увазі не тільки образне чи логічно послідовне мислення, але емпатичне — по всіх чуттєвих діапазонах — включаючи всілякі динамічні напруги, навіть відлуння звуку чи переливи відбитків світла (світлотіні освітлення) кожної ділянки продумуваного уявного простору (якщо йдеться про арх. проект) чи театрально-кіношний сюжет. Письменники «там» продумують діалоги, деталі поведінки героїв, інженери «там» можуть продумувати нюанси технологій, щоб все було зручно робити і уникати технологічних помилок, нестиковок, вузьких місць з накладками і перехрещеннями потоків, де можуть виникати аварійні ситуації.. Ну і, зрештою, «там» складаються і апробовуються технологічні процеси виготовлення складних матеріало- і енергоємких технологічних об'єктів — товарів масового чи спеціального прецизійного використання.. Бо від «пілотного» одинарного зразка до серійного успішного виробництва — складний тернистий шлях. Дуже не хотілося би там бачити упирів енергії уваги, паразитів підйомного духу, перестраховщиків «кабы чего не вышло» і «тормозів» тугомислячих, які хотячи (навмисно, із помсти) чи нехотячи (із власної недолугості) чинять шкоду і напружують (нервують) інших. Насамперед не хотілося би там бачити курвивих виродків в клубах сигаретного (тютюнового) диму — психопаралітичної отрути, яка закопала і вгробила не один геніальний проект, загнала в безвихідь, борги і тюрми не одного геніального творця, підсовуючи йому замість натхнення — «зітхнення», спускаючи весь творчий дух на пси, думаючи не про роботу, не про ефективність процесів і досконалість виробів, а про свою пиху, гонор, свою «роль», «місію», свою «дорогу присутність» в даному середовищі.

Ще раз повторимо закони для позуючої підлоти типу випадково обраного президента зеленського, який ще жодної користі не зробив, тільки саму шкоду: нести не Себе в політиці, а Політику в собі, не Себе в науці, а Науку в собі, не Себе в мистецтві, а Мистецтво (ремесло, вміння, майстерність, віотуозність, вишуканість, досконалість, швидкість, оперативність) в собі. Якщо воно того не вміє — то нєхрен пхатися в незнайому галузь і там шкодити — віддай свої місце іншим професіоналам, поки не пізно, поки не наробив повної катастрофи. Людина без внутрішнього світу, без уяви, без позитивних стимулів і поваги, любові, делікатного відношення до інших не має права займати відповідальну посаду і гребти за неї шалені гроші. І якщо це риса цілої нації — значить не можна таку націю допускати до керівних посад. Ще раз порівнюю в уяві реакцію індійців на загибель їхнього місячного модуля «Чандраян-2» — вони ридали — один прем'єр-міністр, преставник уряду, їх обнімав і втішав, надихаючи на майбутні подвиги; і реакцію євреїв на падіння «Берешіта» — вони всі як один усміхалися, плескали, раділи — робили «добру міну при поганій грі» — фальшивили на публіку, мовляв так і було задумано — добре і те, що долетіли і показали світові «ми теж можемо!» — тут поза «преваліруєт» над результатом, фальш з оваціями перекриває істинну трагічність ситуації.. А ще «селфі в космосі» — одна з камер постійно спрямована на прямокутник прапора, що закриває чверть неба, — взагалі поозорище самолюбування. Щось схоже маємо намальоване на тупій театрально усміхнутій морді фальшивого позера на президентській посаді. В нього нема глибини, нема відповідальності — є поза і панічний страх, щоб його не вбили, не викрили, не засікли його підлот щодо цілого українського народу, якого він із самого початку не поважав і висміював. І є цинічна байдужість до результатів своєї діяльності — як в найгірших диктаторів: «чем хуже — тем лучше», «надо бы проучить этих хохлов»..


P.S. Можна допустити, що такий напускний оптимізм (коли на душі коти шкребуть) — ознака певної мужності, щось схоже на звичай японців веселитися на похоронах — проводжати «усопшого» у кращий світ з кращими емоціями, ніж жаль за втратою. Але постійна усмішка, надмірна люб'язність і доброзичливість (японські дівчатка вітають на входах, прощаються з усмішкою і найкращими побажаннями на виходах, і хоча це приємно до пори до часу — часом шкода людину, яка себе саму таким чином перетворює в усміхнену ляльку) часом виглядає обтяжливою, коли не хочеться ніяк реагувати, коли пам'ятаєш, що постійна усмішка — ознака черепа, а хочеться чогось більш живого і ненавмисного.