«Как не нытьём, так карканьем. Как не битьём, так траханьем.»
Три поверхи провідності: речовин, енергії, інформації.
В контексті 2Ж-науки нас не цікавлять «запаси» — їх дуже багато. В масштабах Всесвіту запаси безкінечні. Нас цікавить те, що рухається туди, де нам треба. І як рухається: дискретно (--) чи неперервно (+).
Уявіть собі трьох великих павуків один над одним:
Внизу найжирніший — «павук» (2Ж-система) руху речовин, вище — енергій, ще вище — інформацій. Енергія рухає потоки речовин, а інформація керує потоками енергій — регулює потужність помп, двигунів, величину «діафрагми» різних «сфінктерів» — отворів, просвітів труб в вузьких контрольних точках (задвижок, кранів, митниць, кпп), при тому біжить вона (інформація над потоками енергій, як і енергія над потоками речовин) як по вертикалі, як і по горизонталі.
Все починає організовуватися (збиратися, впорядковуватися, еволюціонувати з дискретної форми в неперервну) зверху вниз — від легких (слабострумних) потоків інформації до важких (енерговмісних) потоків речовин.
Кожен неперервний потік речовин, кожна порція дискретного потоку має свої «бірочки», свої «характеристики» — «паспорт», «накладну», які рухаються «паралельно» разом з нею) ..
Також по вертикалі: знизу вверх рухається вхідна «сенсорна» інформація про миттєві параметри наявних потоків, а зверху вниз рухається «командна» інформація, спрямована на стабілізацію своїх «підлеглих» нижче лежачих потоків у рамках наявних умов і потреб в даний час. Їх інтенсивність має хвилясту форму: «пікові» максимуми чергуються з «сонними» мінімумами.
При розвитку цивілізації добові і сезонні коливання згладжуються і стають більш плавними, більш захищеними, менш залежними від зовнішніх умов. Тобто фури, залізниці з гуртовми партіями товарів їздять цілодобово — навіть ніч полюбляють більше, ніж день.
Я жив у Львові над гуртовим складом — там цілу ніч одні фури під'їжджали до платформи перевантаження, інші від'їжджали, скрипіли ресори, баламкали двері, поки вантажники бігали з мішками туди-сюди, (я виходив сваритися, щоб якось ті двері прив'язували, бо людям спати заважає),.. навіть частенько перегружали прямо з одної фури на іншу, відкривши суміжні борти і минаючи склад — тобто вночі рух не припиняється.
Ще коли була «індустріальна епоха» — заводи працювали в три зміни, було чути постійний гул витяжних вентиляторів по периметру — і це теж діяло на нерви.. Хоча можна було всього не розвалювати, і не розпродувати заводи на металобрухт.. Білорусія їх краще зберегла, ніж Україна.. (Он у білоруському фільмі про сліпих футболістів youtu.be/bWKhjjJdcbs ще показана атмосфера тих совкових заводів. Можна було поміняти витяжки на тихіші, краще збалансовані, щоб не нагнітали таку нудьгу і тугу, від якої вити хотілося.. Можна було поступово їх автоматизувати і вдосконалювати — нічого там аж такого катастрофічно злого в них не було..)
Були всякі інші причини розвалу — економічні, екологічні причини (Чорнобиль гахнув як апогей халяви і пофігізму при проведенні якихось планових перевірок), але ті дві були основними психологічними причинами розрухи: 1) клятий занудний гул до горизонту (особливо низькі інфрачастоти, які нагнітали тривогу, гніт рокованої глобальної тюремної неминучості) — і 2) кляте занудне куриво — постійне подразнення найдревніших зон мозку «тюремною сурдінкою» одного і того ж гнітючого подразника, який супроводжував всі війни і репресії, катування і вбивства, і був основним джерелом тріскучих комуністичних ідей «соц. реалізму» — безумовного панування матерії над ідеями і духом, який ще при тому пробував їх розвивати і кудись спрямовувати згідно з принципами гуманізму, які ще театрально висіли і мозолили очі з плакатів, хоча «реально» в смердючій гнітючій атмосфері тютюнового наркотика давно вже виздихали.. І головне — що дотепер у прокуреного падла залишилося зверхнє цинічне презирство до «надто ідейних» — а покажи-но нам (великим Цінителям) щось реальне, а заграй нам без скрипки, заграй нам без пальців. Навіть бути «ідейним» наприкінці совка вже вважалося чимсь позорним, постидним — таким собі «полум'яним піонерчиком» серед акул, який носився ще з поняттями «ентузіазм, технічний прогрес, винахідницька творчість», хоча був вже ними наполовину обглоданий, обгризений, обкусаний, обсміяний і обпльований ("до сраки ідеї — дайош Реальне!"). При тому вони вважали і до сих пір себе вважають "Великими Реалістами, знавцями життя Реального" і моляться на великого сталіна, який "твердою рукою" ще може "навести порядок в цій країні".. Тіпа "смотрящі" в тюрязі мріють про нового начальника. (Хоча самі поняття не мають, звідки те "реальне" береться, і заздрісно зирять за горизонт)
В історію заглиблюватися не будемо, бо там вже нічого не зміниш. Важливо не повторювати помилок історії і не пускати її по другому фальшивому колу.
Насправді "індустріалізація", як і робота мозгів над проектами від нас нікуди не дінеться. І макротехнічний дзен таки заставляє думати про корені — про джерела в природі, звідки все береться.
Бо навіть "епоха ринку" зараз чимось нагадує "гламур" — престиж кручення біля бар'єру — лавки, межі, перегородки магазину, на якій відбувається торгівля — обмін товарів на гроші. І отой азарт "отримання реальних грошей", який так і назвали — "реалізація товару", — служить ніби точкою "причетності до лави праведних", точкою вивищення "вписаних" (чи втиснутих) в ринкову політику тих самих обкурених "реалістів", міткою основного акценту, на який "епоха ринку" (на відміну від "епохи індустріалізації") радить всім звертати увагу. Нікого не цікавить твоя "кухня", сам процес, — "то твої проблеми" — клепай свій товар хоч на коліні, збирай свої машини чи автобуси хоч на пеньочках з цегли — головне: "результат". Дайош результат! — Всі працюємо на результат!. І в бадьорих звітних інтерв'ю часто можна було почути фразу "працюємо на результат". А що там всередині, які там роботяги повзають в болотах напіврозвалених руїн, працюють на протягах без вікон, збирають своє "престижне" ретро-лайно на кляксах рівно забетонованої підлоги, перебуваючи цілими днями в скреготі піддувал і в гепанні допотопних пневмо-молотів, які плюються чорним маслом, — то вже нікого не гребло і не цікавило. Престижні "продвінуті" начальники приїжджали в ту багнюку в лакованих мештиках, гидливо переступаючи через калюжі, зранку давали завдання (креслення на паперчиках), ввечері забирали продукцію. А всякі умови праці — це було як "спасєніє утопающіх рукамі саміх утопающіх". Хочеш "хлєборєзку"? — роби хлєборєзку!, хочеш монтажний стіл? — роби монтажний стіл!, заважає тобі вентилятор — винеси його нахрен на вулицю і обмуруй, щоб не вкрали; молот плюється — ремонтуй молот.. Оплата ж — виключно за здану продукцію. Зате вельмишановних працедавців цікавила "робота з клієнтами" — там у них в хід йшла вся наука маркетингу, психології заохочення, бонуси, подарунки за покупки на певну граничну суму, крутізна іміджу фірми, престиж подачі товару, запакованого у блискучу стреч-плівку мало не з бантіками і стиранням пилючки, як з дорогих лакованих італійських меблів.. Так виглядала в натурі "орієнтація на ринок" — на дорогого клієнта, який платить "реальні гроші"... Бо "клієнти теж були "прижимисті", з подвійними стандартами: якщо бачили роботягу — розмовляли з ним, як патриції з "плєбсом" і занижували ціну в три рази в обхід всяких накруток.. — бо ж знали, що в "совку" прямо на заводі можна було "домовитися" набагато дешевше.. А от з "представниками фірми" — лялями біля комп'ютерів, запопадливими топ-менеджерами — вже треба більше платити — на їх утримання.. Як себе заціниш — так тобі платять, і не в майстерності справа, а в самоподачі.. І совкова "мнітєльность", всякі ужимки, вміння "входити в положення" грала з початкуючими фірмачами (виконавцями замовлень) злий цинічний жарт.
Одного разу прийшла до мене бабулька — попросила зробити решітку на велике вікно десь 2 х 3 метри: я бідна стара сліпа, живу на 1 поверсі, боюся, щоб не обікрали.. і головне — зустріла мене десь в трущобах, щоб розжалобити.. ну то не тут — там ще одна квартира є. Бабулька досить інтелігентна, я приїхав, зняв мірку, забацав їй решітку в стилі "5 стихій" (по фен-шую) — ніби просто, але там всі елементи різні, і кожну хвильку треба було приміряти і вигинати-обрізати окремо.. Так і розбив на 5 секцій (кожну "стихію" окремо — по кривих лініях стику) для зручності транспорту і монтажу на місці.. Але головна наколка виявилася пізніше: "приймати роботу" і розраховуватися приїхали пани з Італії — при всіх розфуфирених ділах, на крутих іномарках — і сказали мені (без задніх думок, не попереджені хитрою бабулькою, що ту решітку вони зробили "отнюдь" не від злодіїв, а від непосидючої бабуліної внучки, яка любила лазити через вікно, — щоб мала не розбила собі лоба, бо там був високий цоколь.. ), а з них як з розкручених бізнесменів "на євростандартах" можна було спокійно взяти в 3 рази більше, бо робота складна, інфляція,.. але ж я вже домовився з бабулькою.. Так само було і з мєнтами.. Спочатку робив балкон і дашок над ним одному полковнику, мало не ректору правничої академії, непоганий був дядько, і заплатив добре.. Але потім я цілий рік працював на його підлеглих і знайомих автоінспекторів — а вони за день намахували смугастими паличками грошей більше, ніж я в кузнях на краю світу заробляв за місяць, хоча при розрахунку мєнти були дуже прижимистими і вимагали звітності всіх витрат.. А найгірше було мати справу з вибриками і витребеньками їхніх жінок — впертих і наглих, невдячних, по 7 п'ятниць на тиждень.. Я тоді зарікся, що не хочу більше мати справи з жінками-замовницями.. Ні смаку, ні совісті. (Образливо, коли ти "оживотворив" якесь пусте місце, виростив на ньому свій шедевр — а потім бачиш на тому місці примітивну коробку "на продаж")
Тож, маючи такий досвід роботи з "дорогими клієнтами", дуже не хотілося би переходити у ще більш випещену стадію гламуру, яку так полюбляють жінки: переведення України в статус "пам'ятника культури ЮНЕСКО" з усіма фальшивими наворотами: дорогими вишиванками, дорогими дитячими книжечками в кольорових картинках (які не скачаєш з трекера — тільки купуй по 100-200 гривень, щоб забивати дітям голови казочками про котиків, песиків, лисичок-сестричок і котигорошків), національними побутовими ремеслами (тими самими красівостями ретро-наворотів — з вензельочками, квітуйочками, листуйочками, рагуликами з металу, на які вже потратив років 20 життя — і ні хрена не добився, хоч мав купу гарних ідей, а сраним ковальством тільки самому собі доказував, що вмію робити "щось реальне" і доводити роботу до кінця — від проекту до втілення). І отой отой "самобут-самостій-самоокуп-самовідстій" з нахилом до еко-туризму і хизування ретро-спадщиною (кіч з глечиками, штучними бузьками, гноміками, різбленими криницями чи "журавлями" над безводним декоративним сухим ящиком замість криниці, всякі там віконниці, мальви, гойдалки з дровиняк,.. "о, гойдалки!" — якийсь час вони були міткою подвір'я сноба-імітатора, рагуля як останньої форми деградації тупого міщанства, часом хотілося їх трощити танками — як плід всіх тупих незалежних "самостей" (стоїть на воротях в червоних чоботях та й питається: "А куди це ви йдете, вельмишановний пане, шось я вас не пам'ятаю. Що загубили-сте в наших краях, на нашій вулици? Може хочете криницю отруїти? чи траву і ліс підпалити?" — "Та нє, ну шо ви, та я тойво-во тутво-во по своїх інших справах" — "Е, ні, тут такий не живе, ану пройдёмте с намі, дарагой таваріщь!".. — може й так не говорить, але на прокуреній морді таке написано — і вона неминуче вгостить тебе своїм отруйним кляпом, сливкою в горлі, яку ні не викашляєш, ні не вигаркаєш, ні не виригаєш — отак по 2-3 години сидить "дишлом", "кляпом", "булижником" смертельної образи в грудях. (Я ж в твій компот не сцяв, у твій борщ не срав, чого ж ти засираєш мої легені, падло?)
Щось ми вибилися з теми провідності (з'їхали в анти-тему "гальмівності", "тормознутості", "митного контролю" з боку будь-якого курвивого падла, яке ставить тобі на лоба свою мітку — зі свого куцого арсеналу. "Ти або піп, або художник", — любили вгадувати в Карпатах, бо був з бородою.. Ну або якийсь бомж, — бо ж архітектор чи вчений з бородою — то вже нонсенс, мало відомий у тих краях). Ну і участь курвивого падла в тормознутих тупиках суспільного розвитку — тормознутих обкурених "посередників" з великими гонорами, всіх, кому не лінь "тримати представницьку морду ліца" з липовими фірмочками на старих комунікаціях, всі, хто хоче на халяву хабаря "на лапу" — за підпис, за дозвіл, за ліцензію, за печатку і грає роль смотрящого, — теж важлива перешкода, але спочатку розглянемо, "як має бути", а вже потім — "як воно є на самом-то дєлє" і що з тим потрібно робити, щоб все те гавно прихлєбал трохи вигребти.. Вони, звісно, будуть проти, бо тут в ідеалі світить повна автоматизація і електронна "прозорість", "підзвітність" всіх процесів..
З досвіду тих самих Карпат відомо, що і вода може бути безкоштовною для цілого багатоповерхового будинку — якщо водозабірники з фільтрами поставити десь на схилах стрімких потоків вище даху будинку, і електрика в віддалених лісництвах може бути безкоштовною — від різних автономних вертушок — від води чи вітру чи сонячних батарей — є багато процесів, які можуть протікати автоматично — оплата потрібна тільки на першій стадії організації і встановлення 2Ж-системи провідності з усіма аварійними накопичувачами, системами контролю і профілактичного огляду..
Повернемося до наших "павуків". Як ми вже вияснили, вони розвиваються (вдосконалюються) зверху донизу — від "легких" інформативних рівнів провідності до "важчих" енергетичних і речовинних потоків. Банальна фраза "хто володіє інформацією — той володіє світом" — вам теж відома. Але "володіти" інформацією і "керувати" нею — трохи різні речі. Я можу мати доступ до всіх бібліотек світу — але моя пропускна здатність дуже маленька. Так само і будь-якого лідера. І спихати на нього "повну відповідальність" за всі біди і недопрацювання, особливо в умовах курвивого падла, яке засмічує мозок отрутою, яка розриває синаптичні зв'язки, — якось трохи не .. (забув слово — гламур ажур мур-мур тортур велюр аллюр тужур бонжур.. згадав — "не комільфо"). Тим більше — якщо він сам таке курвиве падло — отже в нього пропускна здатність уяви, продуктивність обдумування різних ідей і уявних ситуацій — ще менша, — тож нема чого особливо чекати від тупого "лідера", бо тут вже давно "оркестр грає без диригента". І якщо щось працює — то краще йому не заважати і не гальмувати зайвими повинностями і вписуваннями в рамки дозволеного. Живі системи мають схильність до саморегуляції. Щоб їм якось помагати — краще не влазити туди з ногами, а стояти трохи осторонь і спостерігати, що не так. Бо кожне курвиве падло "норовить" влізти в процес зі своїми смородами і поважними мордами і своїми "авторитетним порадами" — і я його "позицію" відчуваю тою самою бундючною "сливкою смертельної образи" в горлі, і коли воно заходило в кузню і перебивало мені процес — готовий був з розвороту без попередження кинути в чоло молотком, бо на воротях великими буквами було написано "не курити". (Воно курило 2 метри від воріт і дивувалося, чого я психую, а потім ввалювалося, як шкварок недобитий в автобус, видихуючи останню порцію тупої "реалістичної" отрути всередину, чим ставило мене в ступор лютої ненависті і безсилля проти курвивого падла. Потім я хворів, потім довго не хотів повертатися в ту срану кузню, як і зараз не хочу повертатися в той сраний світ, який обкурене падло тупо вважає своїм.)
Йду за пивом.. Щось тема сенсорів і повної автоматизації не лізе.. Дусить реліктова ненависть до курвивого падла, яка має бути відімщена — і жодного "всепрощення".
У вас має засвітитися в уяві картина "багатоклітинного суспільного організму" на 2Ж-системах комунікацій, який розвивається на дні повітряного океану. — поволі "розкристалізовується" з прямокутних форм у більш обтічні, з дискретного грохоту — у більш ламінарні плавні потоки неперервного типу — і в результаті пневматизації і полегшення провідних і захисних структур (плівок, мембран), ліан-розтяжок, утримуючих всю полегшену майже рослинну "міхурчату" конструкцію у трьох вимірах — можна досягнути багатоярусного розмноження усіх можливих еко-зон, екологічних ніш з найрізноманітнішими начинками — і отримати щось схоже до джунглів "Аватару" чи до первісних гігантських густих лісів з вмістом кисню 35% — тільки в макро-масштабі. При тому спектр освітлення кожної зони може бути різним, газовий склад для кожної еко-ніші може бути різний, розмноження заселених рівнів в глибину і висоту може сягати всієї товщини кори і висоти атмосфери і продовжуватися далеко за її межі більш автономними "летючими островами", і необхідна енергія для підтримки і розвитку всього цього добра може черпатися з цілої "сфери Дайсона" і віддалятися по мірі еволюції і розширення Сонця, а до того часу стануть доступнішими інші джерела енергії, інші світила.. — головне не зруйнувати того, що є, не випалити до тла, не випиляти до голої пустелі, зловживаючи можливостями самовідновлення Природи, які не є безмежними. Її вже теж треба розвивати "насильницькими методами" одуховлення, одухотворення, розмноження пустот в глибину і терас у висоту і заселення всіх можливих рівнів всіма можливими рослинами і тваринами і птахами і комахами і рибами і молюсками, — точно так само, як навчилися розселяти по вертикалі людей — тільки легшими засобами, щоб каміння і залізо не валилося на голови.
