Ще при передгрозовому вітрі (якийсь упир здох, чи продовжує здихати з атрофованим мозком) пригадався проект надувної майже безкаркасної теплиці (бо каркасні рвуться такими вітрами), яку «зарубало» теж одне курвидло — колишній комсомоліст з мого потоку. Він десь там під Києвом «розкрутився» — мав ондатрову ферму, бетонний завод — і хотів, щоб я йому спроектував мобільну пересувну теплицю при умові, що там будуть бетонні стрічкові фундаменти. Ну я спроектував в ескізному варіанті, вислав всі папери — а він потім назад прислав їх покресленими, мовляв все це нікуди не годиться. І все це робилося «на крилах ентузіазму» (курвидла так вміють: нагнати пафосу — все зробити твоїм духом, а потім па-па — без жодної винагороди).

Зараз вам опишу, що там було, а потім попобую десь знайти ті папери.

Там були 1) 2 лінії збірного стрічкового фундаменту (бажано на пологому схилі — щоб був стік води по системі дренажу і вентиляції (аерації) грунту.. — до речі, з теперішніми жовтими гофрованими дірчатими шлангами з пластику їх прокладати набагато легше.. Ну ви зрозуміли : шар дерну (грунту з травою) між бетонними стрічками акуратно знімається, переноситься на вологе місце, де трави бракує, а на те місце в рівчаки (щоб верх був рівно з поверхнею) прокладаються дренажні труби, загорнуті в пористу тканину, і присипаються керамзитом, піском, і пізніше зверху спеціальним тепличним торфом (теж бажано поверх пористої тканини, щоб «чорнота» грунту не дуже просочувалася в «білизну» піску і «жовтизну» гофрованих труб — щоб їх в міжсезоння можна було промивати і використовувати повторно). Потім під кожну культуру цей пористий грунт буде збагачуватися потрібними їй мікроелементами і щедро поливатися туманним душем. Це основа.

Бетонні пояси (із легких збірних модулів в паз) у висоту десь до пояса, щоб зручно було до них прив'язувати плівку, мають пази (трапеційні виступи і впадини) по вертикалі для стику між собою і закладні деталі (пластикові трубки по горизонталі по верху, до яких кріпляться обтискаючі з двох боків дерев'яні рейки, а вже між них кріпляться пластикові труби: з одного боку Ж1-труба піддуву з виступаючими патрубками до рукавів високого тиску — і на другу стінку Ж2-труба здуву з ніпелями-регуляторами тиску (прості пружинні кулькові клапани регульованого тиску, до них можна подекуди вставити пищалки — звукові датчики, що пора виключати компресор піддуву).

Рукави високого тиску (сам пневмокаркас теплиці плівки) утворюються нахльостом і проклейкою сусідніх полотнищ — ширина нахльосту визначається діметром штуцерів 10-11 см, з яких вони накачуються компресором, як автомобільне колесо до 2,5-3 амтосфери — і підкачуються періодично по мірі спускання через пори чи якісь незначні точкові отвори у проклеєних і прошитих швах.. Компресори можуть бути легкими пластмасовими на мильній змазці і працювати від електродвигуна, оскільки тиск вимагається невисокий — до 4-5 атмосфер, а потужність потоку має бути велика (як в електриці для зварки — невисока напруга U — і великий струм I) такі компресори зараз спокійно можна виготовляти з деталей на 3D-принтерах (+ гумові кілечка для герметизації поршнів і системи мильної змазки).

Від здувних клапанів на Ж2-трубі здуву повітря під меншим тиском (до 1,5 атм) подається між подвійну оболонку великих полотнищ (низького тиску) — вони так і продаються подвійними рукавами — і їх не треба розрізати в одинарну плівку, а так і залишати подвійними — а в місцях нахльосту (порядку 30-40 см) після проклейки і прошивання країв будуть утворюватися рукави високого тиску. А по довжині їх розрізати з рулона по 20 метрів. Якщо між бетонними смугами залишити «в чистоті» 12 метрів.. можна навіть 12,5 м — то півциліндрична арка між ними буде мати довжину майже 20 метрів (з запасом на нахльости і зав'язки плівки до крайових Ж1 і Ж2-труб і дерев'яної обшивки по верху бетонних плит.

Довжина теплиці, в принципі, не лімітована і не стандартизована — скажімо, від 60 до 100 м і більше, — визначається по модулю бетонних блоків з легкого пористого керамзито- чи шлако- чи піно-бетону з герметизованим низом, який входить в мокрий грунт щоб в пори бетону не вживлялися всякі грибки, мохи чи інша міфкрофлора, щоб їх можна було (не гидко було) використовувати повторно. Стики між блоками (в паз) запінюються — з тим, щоб піну потім можна було розрізати чи розплавити гарячим ножем (насадкою паяльника для пластмасових труб) і роз'єднати, але в процесі експлуатації щоб шви теж тримали невеликий тиск і не випускали повітря з теплиці.. Це про бетонні модулі, які визначають загальну довжину теплиці. Вони повинні бути такими, щоб їх могла підняти і змонтувати на місце 1 людина.. Ну або 2 людини. Розміри визначаються ергономічно (щоб зручно було переносити, встановлювати і скріплювати, а також з міркувань герметизації).. Бажано, щоб товщина основи (пінобетону) і товщина труби по верху співпадали. Тоді труба може тісно заходити між дерев'яні рейки (дошки) до половини висоти (до найширшого місця діаметру) — і не треба буде нічого герметизувати.

Тепер про «струни». Там, де закінчуються пінобетонні стінки — на торцях теплиці — встановлюються 2 «коробки» господарських приміщень із збірних панелей на трубчатому каркасі із тонкостінних труб прямокутного перерізу порядку 4-5 см, обшиваються ззовні пластиком, всередині ДСП (дерев'яно-стружковими плитами). Поздовжні панелі — з дверима і вікнами, поперечні — з герметизованими воротами для проїзду різної техніки, а також вагонеток ("тєлєжок", "піддонів") ручного пересування з ящиками, розсадою, мішками, урожаєм, тощо. Торцеві збірні коробки виконують ще й роль шлюзів, хоч тиск всередині невеликій, бо теплиця "пневмо-каркасна" (на надувному каркасі), а не "пневмо-опорна" (просто піддута повітрям знизу), хоча надлишкове повітря з клапанів регуляції піддуву має передватися в "пневмоподушки" полотнищ — і далі в загальний простір теплиці, так що якийсь невеликий тиск порядку 1,2 атм там буде — для нього і шлюзи. Хоче і без нього плівка не впаде — в крайньому випадку провисне на тросах. Хоча таким станом зловживати не треба — він дуже вразливий: різкий вітер, опади — і теплиці капєц: калюжі води чи флаттерні "вітрила" її зруйнують.

Загальний розмір такий, щоб верх арки 12м вписувався в трапецію верхнього контуру торцевих стін... Арка не мусить бути півкруглою (півциліндром 6 м висоти) — може бути пологішою — до 4,2-4,5 метри по макс. внутрішньому підйому арки (тоді плівчатий рукав для зшивання полотнищ треба буде розрізати не по 20, а скажімо по 18 чи 17,5 метрів) — і десь по такій лінії між двома торцевими стінами "господарських коробок" протягується 4 струни (натягуються на котушки з "трєщоткою").. Для "струн" краще брати троси в пластиковій обмотці (метал, залитий в пластик, щоб не різав плівку) — такі троси продаються. Діаметр — до 8-10 мм (розраховується за натягом і загальним навантаженням). Навіть спочатку троси не натягуються, а вільно провисають зі своїх отворів (по лінії арки через 2 — 2,5 метри), по них розкатується плівка — вже зшита і проклеєна оболонка, — і вже потім, при повністю розкоченій плівці, троси нантягуються лебідками і піднімають плівку до монтажного положення, щоб можна було обтягувати і обв'язувати торці над бетонними краями: герметизувати пазухи високого тиску, натягнуті на штуцери труб, прокладених по верху бетонних цоколів. Крок штуцерів — трохи менший від кроку пазух високого тиску в загальному полотнищі плівки — бо при надуванні такого "матрацу" його ширина зменшується — і це треба врахувати: наскільки "пухкіше" буде надуватися "матрац" теплиці — настільки вужче розташовуються штуцери. Зрештою, якщо систему піддуву збирати зі стандартних каналізаційних труб (загерметизувавши стики силіконом), то оптимальний крок штуцерів (Т-подібних вставок в горизонтальну трубу) можна підібрати емпірично.

Пізніше ті троси розвантажуються — при піддуві несучих арок теплиці вони піднімаються вище тросів — і троси з доданими проміжними опорами можуть служити для підвіски багатьох гірлянд — і для дротів освітлення, і для трубок поливу, і навіть для вертикальних шнурків підвішування фасолі та інших "вьющіхся растєній" (витких рослин). Ми кілька разів на городі біля старої хати робили таку систему в натурі — протягували 2 струни (оцинковані чи проміднені нержавіючі дроти) між яблунею і металевими стовпами огорожі, а до неї навішували над кожним кущиком фасолі подвійні рапаті шнурки з використаних фільтрів для води (найдешевші фільтри — вони тоді коштували по 7 гривень, потім по 9, 12 і т.д.) — і фасоля прекрасно по них вилася — бо по гладших підвісках вона сповзає, навіть якщо там нав'язати вузлів — теж була морока.. Струни були на віддалі 1,5 — 2 метри — щоб між ними можна було проходити і зривати дозріваючу фасолю. Ага, там ще був нюанс: ми той шнурок не розрізали, а просто перекидали котушку через дріт (вис. до 3 м), а потім втикали в землю біля куща фасолі "рогатку" з одним довшим кінцем (тонким вниз, товстим в руку) і притискали нею зигзаг шнурка, потім знов перекидали котушку — і так дуже швидко робилася висяча стіна тунелю, потім друга стіна, і лазити там збирати фасолю було одне задоволення. Головне — ніякого лісу не треба рубати на тички — тільки 2 дроти (2 троси) і використані шнуркові фільтри для води. Тільки троси треба підбирати з врахуванням ваги всієї зеленої біомаси, яка на них наросте до осені, а там немала вага (2 оцинковані стальні дроти 4 мм її витримували на довжині 30 — 40 м, шнурки мінялися — знімалися разом з фасолинням, а дроти були натягнуті багато років — аж поки нові господарі не зрізали яблуню посеред городу).

Я вже десь розповідав — не про ту теплицю — про інші з піддувом СО2 від спеціально паленого на вулиці природного газу з продуванням його через лабіринти шамотної цегли — для охолодження перед подачею в теплиці. Так от ті теплиці з подачею теплого СО2 — аж розпухали зсередини від біомаси величезного листя, яке розпирало плівку теплиці, не залишаючи жодного вільного місця, жодного просвіту.. Це для мене служило ще одним доказом що необхідно гази вентиляції і "угарні" гази від газових печей чи котелень — спрямовувати не в небо обрубками вентиляційних каналів і димових коминів, а влаштовувати згалужену Ж2-структуру трубопроводів і спрямовувати їх у придомові теплиці, сади під плівкою, оранжереї, прозорі багатоярусні "шафи" для гідропоніки — безгрунтового вирощування рослин.. Бо СО2 — "хліб" для рослин — вони "жеруть", споживають, поглинають СО2 і нарощують з нього свою біомасу, свої складніші "вуглецеві молекулярні ланцюги" різних цукрів, жирів, білків, амінокислот, вітамінів.. І таким чином будемо мати 2 виграші: 1) підвищити врожайність + 2) очищати атмосферу від вуглецевого забруднення (інженерний, 2Ж-системний спосіб пониження рівня СО2 і підвищення рівня О2 в атмосфері)..

Для чого я все це затіяв писати і згадувати? — Бо сусід он щойно змайстрував собі теплицю на твердому каркасі з металевих трубок — таку собі скромну теплиця в чверть циліндра, притулену до будинку з південно-східного боку, а вітер її вже так шманає, так шматує по ребрах того каркасу, що вона довго не витримає. Плівчаті теплиці на жорсткому твердому каркасі довго не живуть (дуже швидко рвуться, і на наступний сезон треба купувати інші). А тут ми маємо плавний перехід — від пластикових труб і пружніх "струн" до надувних рукавів, а від них — до пневмолінз, пневмоподушок, пневмоматраців основної оболонки. І вони при піддуві мають свою пружню жорсткість — і можуть протистояти різким "шмананням" вітру — у них нема "флаттерних " (прапорних) вібрацій, які є основною причиною швидких розривів плівки на твердих кромках.

Тому такі "пружинисті" піддуті теплиці набагато довговічніші — але ними вже півстоліття (після буму 70-х — грандіозних міжнародних виставок) ніхто не займається — в основному через що? — навіть не через дороговизну вентиляторного піддуву (якщо це прості "пневмо-опорні" плівки), а в основному через фактор вандалізму — а це вже наслідок курива — підлотного характеру бездухого опущеного кінченого курвидла : щось проткнути ножем, пропалити, спалити, знищити, розірвати бомбами, гранатами, шрапнеллю, щоб тільки нашкодити сусідам — а вони з горем-бідою пополам якось звикають жити в межах досяжності "подарунків" від такої підлоти. І в інтернеті зараз не рекламується легка архітектура (хоч є фірми, які ще нею займаються — birdair.com, Taiyo Kogyo = MakMax,.. — але вони теж перейшли на тентові конструкції) — а рекламуються ножі, кастети, автомати, зброя різного калібру з "крутими наворотами" — і це вважається "нормальним" — жити в постійному страху, що тебе хтось може пристрілити. "вікно Осборна = рамка нормальності" поволі зсувається в бік маразмів і "бєспрєдєла" — і курвиве падло на президентській посаді нічого не робить, щоб змінити ситуацію — навпаки ще підсовує працьовитий миролюбний народ під каток "вічної помсти" курвивого падла, яке продовжує молитися на свого курвивого сталіна і жаждєт "порядків твердою рукою". Всєх покоріть і унічтожить. А як в падла забрати отруйне паливо з писків? — я не знаю. Падло хоче керувати силою страху, залякування і трепету перед його "магущєством" (само ж залишається безпросвітно тупим і мстиво жорстоким). А у що те "магущєство" виливається в нормальному втомленому оточенні — вчора бачили на маханині тупого орангутанга ківи, якого тупий прєзік прийняв в депутати, бо його самого таке тупе обкурене бидло вибрало в президенти, щоб познущатися в черговий раз над "обнадіяним народом" (підсунути йому облизня, пошити в лохи),.. — Так обкурені пофігісти люблять бикувати над "ідейними" — "он слішком много знал", давай пакарочє, попроще, — "будь прощє — і к тєбє патянуцца людзі" — як до голої Маргарити всяка наволоч тягнулася коліна цілувати — облобизали аж до крові.. Обкурене бидло обожнює своїх обкурених тиранів, любить черги, любить тюрми, любить магії, засекречені оргії, таємні ієрархії і любить розруху — "путь воіна" — багато черепів, багато руїн, багато крові — яка там нафіг теплиця? кому вона в сраку потрібна? Проїде танк — розмеле, впаде бомба — пошматує.. Обкурене падло руліт.

5eba852412198.jpg

Це приблизно значок, настрій і стиль фотографій "путь воина" — про загиблі засипані пилом світи давніх високих цивілізацій, застиглих під навалами старого релігійного магічного холодного янь-ського бруду. Може, когось не влаштовує мій інь-янь? Бо в популярних пофігістичних джерелах янь — все світле-ясне-чисте, інь — темне-холодне-брудне. Але це теж перекручена версія, щоб до тупих не дійшло. Бо в українській мові є безліч слів на -інь, як "проміння, прозріння, насіння, коріння, горіння, терпіння, свербіння, і т.д., які означають розширення, а воно є тепло, а янь — навпаки — кристалізація, охолодження, звуження, загострення в шпиль і вбивче лезо. От вам і символи: застиглі дюзи без вогню, загострений меч без долі...

(Бо творчий янь, як ми вже згадували, — вивернутий вгору.)

Москалів така тема страшенно притягує — тема холодного відчайдушного фанатизму — Мы — и чужие, Мы — последний оплот защиты Земли (і не менше) — а всі решту — мракі, тєні, мєрзость, живые мертвецы, которых надо уничтожить. Типовий запис, вдохновляющій обкуренных подонков: https://zen.yandex.ru/media/id/5e410802b7ee290469f...

Їм ще добре заходить тема висохлих міст з воронами і гасанням по пустелі на самопальних штудебекерах — бої за піщу, за нафту (паливо для штудебекерів) і за воду. Прямо там, на нафтових родовищах — їхні бази типу концтаборів зі своїми ієрархіями соподчінєнія, війни і пожарища між базами, всі войовничі, обгорілі, злобні, покалічені, торгують органами, жеруть людей.

Такий ідеал в обкурених москалів: всё уничтожить — и наслаждаться гордым, аж воющим от отчаяния одиночеством на покорённых руинах покорённых миров.