Кажуть, що найкращі речі виходять в байдужому стані, коли тебе, наприклад, в гостях просять: видай що-небудь, Іване, — і ти через «не хочу» починаєш щось співати чи верзти якісь поеми.. Цей стан «байдужої рівноваги» (можу писати, можу і не писати, можу майструвати, можу і не майструвати, можу вчити, можу і не вчити,..) — він змушує включати вищі стандарти прискіпливості до того, що робиш. Тебе переповнює пустота — а ти в неї вкладаєш дрібку вишуканості, старання — і виходить щось схоже на любов.. Своєрідний серфінг на грані «нестійкої рівноваги» у вищій точці, коли важке — вгорі, легке — внизу. Десь в ВК були записи, навіть креслення чи схеми перевертання дирижабля «важким вгору» — з підвішеного стану гондоли у насаджений стан верхи на плоскому крилі — коли з підвищенням швидкості збільшується опір повітря, але покращуються аеродинамічні можливості — і яйцеподібна гондола перетворюється в майже плоский крилоподібного перерізу «літаючий матрац» — і ти на ньому, як на скей-борді. Тобто вся потенціальна енергія «підвісу» — пасивна підйомна енергія легкого газу — перетворюється в кінетичну енергію поступального руху — прошивання верхів'їв хмар (в їх гущу летіти не варто, бо там можна стикнутися зі ще одним таким «ширяючим серфінгістом»)

Тут зразу включається спосіб «зморщування гондоли в крило» — коли внутрішні перетяжки стягуються, а складки «вигострюються», пригинаються потоком повітря, ще й стягуються якимись магнітними липкими силами між смугасто поляризованими шарами плівки (бо однойменно намагнічені шари — відштовхуються, а нам треба, щоб вони злипалися..)

Найбільшою проблемою виглядає «зворотнє одухотворення» — хоча би часткова амортизація вже жорсткого крила — на водяну поверхню — коли газ вигорів, але для «плавучості» (вже не в повітрі, а в воді) потрібен хоч якийсь «золотий запас».. Ми, зрештою, можемо якось розвернути крило задом (зробити пірует), трохи розмагнітити складки — і «заковтнути» між них повітря — небагато, всього лиш, щоб втримати над водою нашу вагу.. (Бо інші приводнені «повтріяні серфінгісти» будуть обурені новачками, котрі надто роздувають (над міру «набундючують» своє «плавсрєдство») при посадці на воду..

Щодо «дозаправки в повітрі» — типу «лови балон!» (водню) від пролітаючого поруч «дозаправника» — поки-що не будемо фантазувати, бо тут треба бути добрим воротарем, баскетболістом, снайпером, ловцем важких пролітаючих предметів в потоках сильного вітру — і один неправильний рух, штрих, викид — може збити тебе самого з крила, або ж збити подаючого «дозаправника» (як це буває, коли на плоскій площадці рельєфу чатуєш на вільний бугель десь на половині підйому — і , сідаючи, збиваєш другого «пасажира».., але тут він, принаймі, глибоко не падатиме..) Як вчила батькова мати (баба Настя), «стань зранку, перехрестися — нікому добре не зроби» — бо за надмірні послуги отримаєш зло (від добра добра не буває, бо люди в основному невдячні — і навіть позичаючи гроші другу, можеш перетворити його в ворога. Тут вже мусить бути якесь насильство, примусові роботи, муки під тиском, щоб «викупити гріх» і виправити ситуацію).

Ага, мало не забув наголосити: щоб повітряний серфінг був безпечнішим — крило має бути прозорим. Навіть при всіх тупо зморщених складаках — якесь «вікно в Європу (в Високі Альпи) мусить бути, щоб бачити світ під крилом, а не літати „наполовину сліпим“.. Тут пригадуються фури з великими екранами на задній стіні, де слідуючим водіям видно все, що перед фурою. Але з крилом складніше, бо в момент приводнення (чи при»травлення" на слизький "антимагнітний ворс" — якщо раптом плеса води нема під руками) — з бічними треками відгалужень, як треки спіралей часток різної маси і заряду в камері Вільсона — від загального прямого рукава. Тут постає проблема "рогів" поміж треками (входами в бічні рукави): щоб не напоротися на "раптове бездоріжжя чи безводдя" ті роги мусять бути дуже чутливими, сильно "антимагнітними" і якось самі ухилятися від ударів "нєзадачлівих" серфінгістів при приземленні чи приводненні.. Є такі "гонки в болотах" — на моторних човнах в лабіринтах водних рукавів з дуже крутими петлями і різкими поворотами, де є ризик бути викинутим на берег, з котрого хвилі "цунамі" з-під пролітаючих човнів все розмивають в рідку жижу.. Але ті розмиті береги хоч не кусаються уламками каменів, скла, заржавілого металу під шкіру — їх акуратно вичищають, вибирають тверді куски перед гонками і зарощують м'якою травою.. (В останнє щось слабо віриться — при фанатичній пристрасті цивілізованих племен до вистригання газонів..)

Все це — плівчаті технології. Вони пропонуються тут вже 40 років — за своєю природою м'яко, ненав'язливо і ненавстирливо — як наступний етап еволюції "макро-техніки" — "макротехнічний дзен". Але ви любите своє Ретро і свої тверді обкурені усталені стандарти "придонного", "подонного" світу. Ви "подонки" по своїй природі — повзаєте по дну. І разом з тим ви "м'якотілі". Бо любите все тверде. Тут також включається "ефект взаємодоповнення" — бо при "іграх сучасників" з пружніми еластичними предметами — навіть з елементарним м'ячем — виробляються "тверді риси" мужності, витривалості, частоти ризикованих пікових ситуацій, в який треба ухилятися від ударів, уникати зіткнень з масивними сутностями не надто делікатної природи (не надто галантними на полі гри).. А в іграх "на вершині нестійкої рівноваги" — наприклад, у велосипедних гонках — викристалізовуються сухорляві жилаві витривалі типи, які життя не мислять без руху, ризиків і нових випробувань .. Тому десь там за межами нашої совкової приспаної чуттєвої уяви розвиваються карколомні ігри з перевертаннями в повітрі вже складної масивної техніки, яку треба відчувати "всіма фібрами", зрощуватися з нею, щоб таке творити.. І по суті перехід до пружніх "м'яких оболонок" замість твердих деталей — при тому, що ті оболонки мусять витримувати високий внутрішній тиск — бути "пневмокаркасними" (зрештою, і велосипедні колеса витримують тиск до 4-5 атмосфер — і стають майже твердими) — такий перехід є по суті засобом порятунку — спасальним кругом, цілим комплексом спасальних кругів, жилетів, наколінників, намордників, підзадників, які заважають при русі (зникають, всмоктуються в камери високого — ще більшого!! тиску) — і "вибухають" спасальними пружніми камерами в ризикованих аварійних ситуаціях.. Виглядає дико, схоже на фарс, але уявімо собі гру в регбі, де перед кожним зіткненням гравці перетворюються в бомби — м'ячі, які пружньо відскакують.. навіть не м'ячі, а клубки змій, які роздуваються і погрозливо сичать перед наближенням супротивника (думаю, не важко зробити, щоб вони ще й клацали зубами, світили очима і кусалися, прокушуючи пневмозахист "ворога"..) — і ланцюгову реакцію — коли два роздутих супротивники, відскакуючи один від одного, заражають "вибухами" (миттєвими роздуваннями пневмо-кожухів) всю команду, яка рине слідом.. І потім попробуй позбирай-зрозумій, хто є хто, коли всі розлетілися "кубарями" до самих трибун.. Десь бачив схожу комічну ситуацію, коли при найменшому зіткненні "над міру захищених" авто — подушки безпеки затискають водіїв і пасажирів з усіх боків, і вони, притиснуті мордою в бічне скло, пробують рухнутися, щось пояснити і вибратися з пневматичного полону..

Тут саме час згадати про два напрямки еволюції: 1 — зовнішньо-каркасний (жучачий — коли ззовні твердий панцир — автомобіль, а всередині м'які пружні оболонки. У павуків навіть суглоби "повітряно-камерні" — пневматичні чи гідравлічні, як поршні і циліндри екскаватора) — і 2 — внутрішньо-каркасний — наш з вами — коли тверді кістки всередині, а м'які гідравлічні оболонки з якимись там мікро-магнітними актиново-міозиновими слизькими волокнами, що рухають всю цю масивну махіну — ззовні на кістках — навішені, напружені, зачеплені хитромудрими еволюційно складеними рулями-важелями ("ричагами") з двома, трьома точками (біцепси, трицепси) чи навіть цілими контурами кріплень (як шийно-лопаткові чи тазові м'язи).. Варто наголосити також, що ті м'язові тканини з безліччю мітохондрій всередині — є кореневищами, джерелом енергії для всієї нервової системи: спочатку рух — потім знання, спочатку активна рятівна фаза "вибирання з кокона" (а ті кокони чигають на кожному кроці — такий тепер вампіризм на енергетичному плані — кожне курвидло накидає свій паралізуючий позіхаючий кокон!!) — при тому вона потребує лютої ненависті — "нєістовства" потреби свободи і свіжості — "Как некогда в разросшихся хвощах Ревела от сознания бессилья Тварь скользкая, почуяв на плечах Ещё не появившиеся крылья" (Гумільов, чи Гумєльов, гомункулюс гумовий.. — ім'я-прізвище теж накладає певні вібрації і настройки на все життя).. Навіть заволокуюча фраза "все життя", навіть такі завершенні красівого горизонтального типу, тіпа "Пространство і Врємя" і "партія капеесес — в свєтлоє будущєє" — вони теж накладні і фальшиві, викликаючі млосне позіхання і повертання "на круги своя" — до тупого домашнього кокона "життя реального — що ми маємо на сьогоднішній день". А ні хрена не маємо — жодних зрушень хоч в яку-небудь пневматику.. Хіба що громихаючі компресори і шланги з пневмо-інструментами в "продвинутих" автомайстернях.. Десь таке бачив такий великий компресор (намьок, натяк) при вході в "Епіцентр" — бери не хочу. І навіть шланги мають бути японськими, бо в них вже передбачене перехресне право- і ліво-спіральне переплетення волокон, яке підвищує пружність шлангів від перетискань і заломлень — вони навть без тиску повітря всередині зберігають струнку напружену структуру янь для внутрішніх потоків інь..

2Ж-наука (Макротехнічний дзен) вже 40 років "ненав'язливо пропонує" розвиток пневматики — і разом з ним "шлях в мікро". Там дуже багато цікавого — рідкокристалічні дебрі глибин власного тіла ніхто не вивчає — це зараз не модно — модне вічне Макро — космос, гігантські пустоти, "темна матерія", "темна енергія" — але після поранень на макро-войнушках всі йдуть до рака-лікаря, який латає і перешиває нутрощі пораненим рибам, гасаючим поміж лопасті турбін гігантської твердої техніки.. Тільки через вивчення мікро — а не через імітації чужого розвитку — можна еволюційно грамотно, тихо і спокійно розвивати свій над-організм — суспільний організм — ніяку не "над-державу" (над-апарат насильства).

Звичайно, якщо йде агресія ззовні — функція захисту так чи інакше мусить підсилювати "панцирні функції" — тобто стимулювати розвиток в "жучачий бік". Також всюдисуща тютюнова наркоманія, яка явно розриває синаптичні зв'язки і отуплює чуттєвість, реактивність, емпатію, — сприяє тому, щоб ми "зашивалися в кокон" домашнього чи кабінетного затишку. Якщо там ще й іде потік грошей і кожному щось перепадає — то рівень "одомашнення", "окуклення", "зашивання в кокон" зростає — і виходити "в коріння", дивитися, що де не так, шукати аварійні ситуації у "зовнішньому просторі" — на морозах і в болотах — зовсім не хочеться. "На те є свої спеціалісти" — "їм за те гроші платять" — "вони на те вчилися" — але розрив між головою і ногами поглиблюється, і кабінетним міністрам зовсім не хочеться ритися в "брудних технологіях", лізти в глибини шахт, кар'єрів, полів, лісів, морів-океанів і занурюватися в лабіринти їхніх проблем. По-перше, там страшно. Можна поїхати на курорт, а "спасєніє утопающіх" залишити самим утопающим..

Моє "зависання між небом і землею" (чи між небом і пеклом сигаретної задухи) теж сприяє замиканням таких паразитичних асоціативних зв'язків, як, наприклад, числова чи складова символіка.. От мої 40 років безрезультатного очікування реакції соціуму на крики "Евріка! Закон Природи! — Закон 2Ж-циклів провідності!" — наткнуті на ваше тупе кивання пальцем біля виска — мол "всє своі — харашо сідім", — і 40 випусків "Агрессивной среды" (серії високоякісних фільмів Ютубу), де зашмаркане вічно простуджене дівчисько лізе в дебрі складних технологій — їде на Ямал, де газові родовища розкидані під величезними площами вічної мерзлоти, показує гігантські масштаби трубопроводів, похідні технології добування сірки (конкретно що в якому котлі добувається, яка хімічна реакція проходить при яких умовах, з якими компонентами,.. лізе в печери, в зону підвищеної радіації атомних електростанцій, (і тут же — замучені японці, які закопують, закутують, збирають в бочки заражену землю після аварії АЕС Фукусіми, і тисячі "безхозних" атомних маяків по всьому північному узбережжі Льодовитого океану..).. Аж в грудях коле.. Може вже появився Інтернет, який пропадає після кожного "обновлєнія Віндовс.." — нікого воно не гребе не цікавить. Тупо в вашому Багдаді, "спітє, житєли Багдада, в Багдаде всьо спокойно"..