Після перечитування старих записів заворушилися в голові старі ідеї, дрібним шрифтом записані десь на полях «архітектурри невагомості» Голованова і доведені до різних стадій продумування в якихось раніших проектах, коли світ ще не був таким сплощеним і безнадійним.. Зокрема ідея пневмотранспорту «в силових кільцях».. Зараз вже відомі електричні гармати, які можуть розганяти снаряд імпульсом магнітного поля (а не горінням порохових газів) — і той вистріл обходиться не в сотні і тисячі, а в пару доларів по затратах. Десь показували американські кораблі з такими гарматами з лазерним прицілом і надточним наведеням. І схожі проекти розроблялися по ел.-гарматному запуску в космос супутників, які теж розганяються силовими полями на подобі заряджених часток в токамаках та інших прискорювачах для ядерних досліджень.

Тут сама ідея проста і до смішного примітивна: еволюція провідних систем відбувається у напрямку збільшення відношення маси проводимого корисного вмісту до маси провідної структури: скляні пляшки стають пластиковими, чавунні каналізаційні труби — пластмасовими,.. так само і автомобільні коробки мали би полегшати і подешевшати в десятки і сотні разів — перетворитися в легкі надувні кокони, які становлять не більше 1/10 маси самого пасажира чи корисного вантажу (а не 20:1, як зараз — 2-тонна машина везе одного водія масою до 100 кг).

Відповідь, як це зробити, повинна прийти звідкись з мікробіології — коли ми достеменно вивчимо механізми провідності заряджених магнітних (рідкокристалічних з кільцевими магнітними ядрами) часток крові в тонких капілярах, чи провідності ацетилхоліну по каналах нейрона (особливо в довгих відростках рухових еферентних аксонів, обгорнутих рулетами Шванівських клітин, які навіть по вигляду нагадують магнітні обмотки електродвигуна чи якогось летючого поїзда на магнітних подушках.. Тоді їх називали «маглев» — магнітна левітація. Тепер не знаю, яка назва прижилася.. (в Японії швидкі ковзаючі поїзди називаються «шінкансен», але не пам'ятаю, що це означає). Магнітні поля 100% працюють в мікроструктурі. на рівні провідності мембран і мікротрубочок молекулярного масштабу, але їх нема чим виміряти. Електричні точкові заряди можна прослідкувати і заміряти до масштабів Ангстрема, у яких вивчають просторову структуру і конформації молекул. А от магнітні поля — більш розмиті, і датчиками їх присутності може бути тільки викривлений чи прискорений рух тих же електричних зарядів..

Силове поле такого руху має бути схожим на хвилю серфінгіста. Вона не рухає потік повітря в трубах весь час, як кров по жилах, бо в великих масштабах то буде дорого і багато шуму. Вона несе саму тільки хвилю, силову хвилю, на якій зависає легка пневмооболонка зі своїм «серфінгістом» в лежачому стані (на животі головою вперед, як начинка хот-дога — надувної булки з «сосискою» пасажира.).

Щось схоже малюють у фантастичних проектах гіпер-викривлень простору: ззаду простір розріджується, розширюється, ніби піднімається, а спереду згущується звужується, ніби опускається — і корабель весь час просто «падає» в штучну яму, яка несеться спереду.

Але тут один нюанс: попереду енергетичної хвилі несеться інформативна хвиля, яка заздалегідь включає енергонесучі прибамбаси — ті самі силові кільця, які розганяють капсулу, як снаряд електричної гармати на прямих ділянках руху, а на розгалуженнях включається по адресному коду один із двох силових контурів, відхиляючи капулу в тому чи іншому напрямку відгалужень провідної структури.

Це продовження роздумів над темами загубленої «Дитячої імперії» — нижня стаття на відновленому сайті ipian.io.ua і ще по ходу спогадів про «архітектуру невагомості» Голованова, вірніше про писане дрібним шрифтом на полях брошури. Там теж плівчаті технології, тільки ближче до накопичень енергії «сонячного вітру», сфокусованих вигнутими півдзеркальними поверхнями тонких плівок. Такі собі безкаркасні медузи в космосі, які роздуваються і само-настроюються в оптимальному найбільш ефективному напрямку — самонацілюються на Сонце і помаленьку дрейфують — і час від часу їх доводиться повертати, як водяних павучків-водомірок на краю водоспаду.

2Ж-системидитяча імперіяпневмотранспорт

Тут, вочевидь, йдеться не про відкритий транспорт, як шінкансен на естакадах, а про комбіновану трубу — пневматичну з магнітними підвісками. Своєрідний магнітний жолоб, прозорий зверху і напічканий магнітами знизу, як лоток бобслея. І повітряний потік там буде грати допоміжну роль, як дмухання в парус (вітрило для попутного вітру, як роздуті зябра якого-небудь ската-манти, як клапани проти зворотнього потоку крові в венах..). А основну роль прискорювача — все ж магнітний «серфінг».

https://ipirano.livejournal.com/25147.html — тут авторський переклад (з доповненнями) для русскоязычных читетелей.