2 для S.

2 для S.

Модель 2Ж-циклів — елементарна універсальна модель провідності, яка описує будь-які процеси із зворотнім зв'язком у багатоклітинному середовищі. Але цінна вона власне тим, що показує взаємозв'язки між різними масштабами життя (тут в основному розглядаються два масштаби: біологічного організму — і суспільного організму, який теж вирощений з житлових і робочих клітин на 2Ж-системах комунікацій): як через «ядра» (силові і накопичувальні) на стовбурах провідності її інтенсивність контролюється вищими масштабами життя, а на закінченнях капілярів працюють (включаються-виключаються у стохастичному режимі) капсули кінцевих елементів, які контролюються нижчими, дрібнішими масштабами життя. Нижчі, дрібніші — не означає їхньої «меншовартості» нижчі масштаби навпаки на порядок краще організовані, швидкодійніші, високочастотніші, мінливіші, варіабельніші. Великі масштаби ж — повільні, інертні, примітивні і зазвичай керуються канонами, які стабілізують діяльність організму і часто блокують його розвиток. Будь-які якісні зміни проштовхуються, пробиваються знизу, стимулюючи появу нових функцій і розвиваючи нові можливості. Якщо великий масштаб — біо-організм — у нього можуть розвиватися нові функції кінцівок, нові органи, які вчені зазвичай пояснюють мутаціями, але вони можуть проштовхувати свій ріст і диференційований розвиток «дуже сильними внутрушніми бажаннями» — при тому не стільки вольовими (концентрації, зосередження), як духовними (внутрішнього розпираючого напору). Якщо ж у нас великий масштаб — суспільний організм — у ньому поява нових функцій, нових виробництв, нових систем провідності (які називають «дистриб'юторськими» мережами — у приблизному перекладі — розповсюдження чогось потрібного з наворотами і видозмінами за бажанням замовника), теж стимулюється знизу, з активності дрібніших людських масштабів, але:.. обкурений деградований соціум не завжди розуміє, що від нього хочуть, що йому пропонують, і якщо до керівництва дориваються (і там все блокують, «зажимають») надто стабільні й лабільні особистості, у яких внутрішні ритми і тембри голосу — на рівні земноводних (поважні, пихаті, забезпечені нажерті туші з гонорами і амбіціями, яких не перепреш), — тоді суспільний розвиток припиняється і деградує, відкочується назад до первісних страхів — ще й відновлює їх причини — війни, катування, знущання, знищення собі подібних під приводом їх «ідейної несумісності». Особливо гнітючу дію на розвиток суспільних можливостей чинить тютюновий сморід. Він у мікромасштабі блокує передачу нервових сигналів, розриває синаптичні зв'язки між нейронами (які повинні працювати і включати нормальні людські реакцій на оточення і внутрішні потреби), — і в макромасштабі замість нормальних чутливих людей маємо на вулицях обкурених загальмованих дебілів з великими гонорами, амбіціями, ненормальною пихою і презумпцією недосяжності: «З усіма питаннями — до мого адвоката». Маразм доходить до критичної точки, коли обкурене бидло на зупинці громадського транспорту не реагує на присутність інших людей і проходить по них, як катком для асфальту, закатуючи в площину їхні думки, бажання, плани, здібності — одним лише актом тотального затруєння всієї своєї дороги душогробним гнітючим отруйним смородом. Загнана чутлива природа навчена їм потурати, їх заспокоювати, йти на уступки, відступати, приносити себе в жертву, бо вони для неї виглядають «втомленими, хворими, гідними жалю і співчуття». Природа не розуміє, як, з яких причин людина може сама себе душити, позбавляти доступу кисню і свіжих вражень. Тільки окремі індивідуми гостро-високочастотного темпераменту, які пройшли через крайні, смертельні степені задухи і недихання, «випадання в осад» — побували в критично смертельних психічних станах придушення творчої особистості і психічного зверхнього тиску дебілів з великим «Я», через крайні стадії образ і душевного болю, — можуть адекватно реагувати на присутність курвивого бидла, гнітючого падла, смертельної мразі і деградованих потвор на своїх дорогах і в своєму щоденному оточенні — дебілів з тліючими патичками отрути в писках. І ця адекватна реакція може бути стримана хіба безсиллям проти їх кількості — мертвих зомбі «всіх своїх», які не хочуть розвиватися, а хочуть просто здихати. Хай би здихали, але десь в іншому місці, де нема живих людей з думками і планами, які ще фактично й не жили, тільки обслуговували прокурене бидло при владі — «Великих Господарів місця і часу по умолчанію».

Про «капсули кінцевих елементів»- також очевидні речі, але не всі їх бачать такими і не всі розуміють, чого раптом вони мають бути «капсульовані»? — А тому, що там всередині відбуваються мікроструктурні процеси, які мають бути захищені від зовнішнього середовища на час проведення мікроструктурних реакцій — із збереженням оптимальних стабільних умов всередині капсули. Це як наша постійна температура 36,6, кислотно-лужний баланс рН 5,5, тиск крові 120×80 і т.п. Умови внутрішнього середовища всередині капсули можуть коливатися, але діапазон їх допустимих коливань в рази, часом в десятки разів менший, ніж діапазон (коливання умов) зовнішнього середовища. Капсули бувають розмаїті, для різних мікроструктурних робіт всередині капсули, — і в суспільному організмі будь-який захист вітається : захист від сонця, вітру, дощу, пилюки, зайвих шумів, запахів, опромінювань — додає комфортних умов всередині «капсули» і підвищує ефективність праці (мікроструктурної роботи, нею захищеної) . На ум приходять захищені польові роботи: замість повзання з кошиком по грядках — сучасні овоче-фрукто-збиральні комбайни. Там робочі місця (ряд рухомих робочих місць на платформах) захищені (частково «інкапсульовані») під навісом, з вентиляторами, запасом води для пиття, і комбайн помаленько пересувається поміж рядами ягідних чи фруктових насаджень, а люди в капсулах «працюють над потоком» ягід чи інших плодів: вибирають дозрілі, сортують, викидають зігнилі, очищають недозрілі, оприскують, роблять все, що можна зробити за один прохід. Хоча звичайно фірма задає максимально можливий режим швидкості — і виконується одна «монохроматична» операція, і люди на платформах вимордовуються «наізнос», працюючи на автоматі і не встигаючи навіть води попити. Не знаю, чи там стоять лічильники продуктивності кожної окремої «збиральної клітини», чи вони працюють «колгоспом», ділячи результат загальної праці порівну..

Майже завжди вигідніше ставити лічильники на виході капсули, а не на вході, як це робимо зараз: лічильники фактично паразитують на потужностях вхідного Ж1-потоку; лічильники на виході капсул «Кінцевих елементів» (при умові повної герметизації) могли би одночасно служити генераторами — утилізаторами «зайвої енергії» вихідного Ж2-потоку, забираючи його надлишкове тепло, тиск, інші інґредієнти на зворотній цикл перевикористання.

Екологічно грамотніше і безпечніше для здоров'я оточуючих захищати не себе від процесу (окулярамим, намордниками, глушилками для вух, рукавицями, комбінезонами,..), а ізолювати процес від довколишнього середовища по всіх можливих параметрах (пригашати шкоду чим ближче до її джерела). Ви вже засвоїли з минулих лекцій, що будь-яка складна технологія описується каскадом транспортних мАкро-операцій переміщення і мІкрооперацій аналізу-синтезу (інкапсульованих в кінцевих елементах). Кінцеві елементи (скорочено келти — це і є наші капсули) створюються для того, щоб ізолювати мікропроцес від середовища і середовище від мікропроцесу. Відомі вам келти — пральні машинки, мікрохвильові пічки, всякі там бродильні камери, камери сушки деревини на фабриках меблів, димові коптильні, сушильні камери для фруктів, ба навіть камери тривалого зберігання урожаю або цінних речей (наприклад, картин у сховищах творів мистецтва,.. — там виставляються постійні режими внутрішніх температур, газової атмосфери (циркуляції газообміну), вологи, освітлення, тиску і ще безлічі параметрів, спеціфічних для кожного мікропроцесу.

Поки ми живемо ще у відносно чистому океані повітря, інкапсуляція мікроструктурних процесів за участю людини не виражена настільки гостро і чітко, не є вкрай необхідною, але до того йде, що як тільки критично постане проблема доступності свіжого повітря — його тут же почнуть продавати і закачувати в житлові і робочі клітини розгалуженими трубопроводами, замикаючи на відновлення зворотніми Ж2-півциклами вуглекислого газу через зелені насадження (які споживають видихнутий, випалений СО2 і виділяють потрібний нам для дихання молекулярний кисень О2). Інкапсульованою може бути не тільки житлова оболонка в цілому, але й її окремі її «органелли»: зона ванни, зона спання, зона кожного звичного домашнього заняття: писання, читання, приготування їжі.. (Тобто ми можемо включати потічок свіжого повітря конкретно в зону свого перебування, виключаючи інші відгалуження, як лампочки в кімнатах.

Так званий «принцип герметизації» кінцевих елементів на час роботи" не означає закупорки в герметичну банку (сулію, в якій сидів бідний студент Анзельм Амадея Гофмана — "Золотий горнець"), а означає лиш те, що рештки недовикористаного Ж1-потоку повністю повертаються у Ж2-русло і там можуть бути утилізовані. Ми зараз не думаємо про повітря, поки його ще вдосталь і воно відносно чисте, але є місця, ніби-то призначені для житла, але там постійно сморід з коридорів, вікон, вентканалів, а взятися свіжому повітрю — нізвідки, бо його отруюють ще на підходах — любителі сигаретної задухи. Отже, щоб вижити в таких вічно засмерджених совкових коридорних "гуртожитках" (наново перегороджених катакомбах, перетворених в "квартири") — треба туди закачувати свіже повітря в примусовому порядку — щоб рятувати від задухи (і пов'язаних з нею хвороб) людей, яких ще не зжерла нудьга і рутина.

Тут ще мало бути про розбір потоків всередині келта і його "потоковий аналіз" як елементарного 4-полюсника з мінімум двома вхідними потоками (один — з кореневого "зовнішнього середовища", другий — з гіллєвого "внутрішньогоо середовища") і двома вихідними, з протилежними характеристиками, якими вони обмінюються в процесі мікрореакції.. Але залишимо це на потім.