Найбільша кількість серйозних злочинів, таких як вбивства та зґвалтування, вчиняються під час збройних конфліктів і війни. Зрозуміло, що задля досягнення справедливості, винні особи за такі злочини повинні бути притягнуті до відповідальності. На міжнародному рівні притягнення таких осіб стало можливим після закінчення Другої світової війни під час Нюрнберзького процесу, якщо говорити про останні десятиліття – такі міжнародні судові органи як Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди (МКТР), Міжнародний трибунал по колишній Югославії (МТКЮ) та Міжнародний кримінальний суд (МКС) здійснюють переслідування за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Більшість доказів під час таких судових процесів отримуються від свідків, потерпілих та підозрюваних, а, отже, спосіб їхнього опитування має вирішальне значення для успішного переслідування винних осіб.
Якщо ми говоримо про збирання доказів на території певної держави, то поліція та адвокати в цілому виходять з тих самих або подібних культурних, освітніх та професійних знань. Проте, в МКС та інших міжнародних кримінальних судах та трибуналах – особи, які проводять інтерв'ю підозрюваних і свідків, мають різний культурний та освітній досвід, який дуже часто дуже відрізняється від досвіду опитуваної особи. Зрозуміло, що на міжнародних слідчих та прокурорів значний вплив здійснює їх національна підготовка та досвід. Такі відмінності можуть вплинути суттєво на процедуру та методи проведення інтерв'ю.
Значна частина праць з питань процедури опитування вразливих свідків міжнародних злочинів була присвячена науковцями та неурядовими організаціями на такі теми як: потерпілі (зокрема, потерпілі від сексуального та гендерного насильства), і діти [1 p. 18-21; 4]. Також є підручники та посібники, присвячені розслідуванню міжнародних злочинів [3]. Проте на сьогодні є мало досліджень проведення процесуального інтерв'ю підозрюваних у міжнародних злочинах. Опитування підозрюваних є таким же важливим, як інтерв'ювання потерпілих та свідків, оскільки це може допомогти зібрати інформацію та в процесі встановлення істини (або принаймні часткової правди) цих жахливих злочинів та їх супутніх обставин [2, 5].
Встановлення контакту
Вимога встановлення контакту з опитуваною особою є обов'язковою, незважаючи на те, чи це свідок, чи підозрюваний. Один із колишніх слідчих МТКЮ вказав, що одне із своїх інтерв'ю він провів у кімнаті мотелю, а не у відділку поліції. Це допомогло слідчому налагодити контакт, який тільки зростав протягом того, як під час бесіди виявлялися все нові факти, коли розмова йшла загалом про факти вчинення злочинів, а не про поведінку самої опитуваної особи. Як наслідок, хоч опитувана особа на початку і не планувала зізнаватися у вчиненні вбивств цивільного населення, така особа визнала свою вину наприкінці інтерв'ю.
Налагодження контакту може бути визначальним фактором не тільки для визнання вини, але також є визначальним фактором, чи буде мати бажання підозрюваний навіть розмовляти зі слідчими суду чи трибуналу. Така ситуація трапилася під час розслідування справи проти Насера Оріча у МТКЮ. Після 18 місяців розслідування було налагоджено контакт з Орічем через адвоката, який його знав. Оріч не відхилив можливості проведення інтерв'ю, але був стурбований своїм арештом. Тому було вирішено зустрітися з ним на «нейтральній території» в посольстві США. На цій зустрічі було погоджено, що він пізніше прийде для бесіди, перш за все, надавши свою версію подій, і лише після цього він буде відповідати на питання. Перше інтерв'ю, що проходило у головному офісі МТКЮ в Сараєво, тривало 5 днів. Слідом за цим, інше інтерв'ю було заплановано за місяць. Це друге інтерв'ю тривало 14 днів. Звичайно, 14 днів співбесіди — це довгий час, і такі тривалі інтерв'ю зазвичай пов'язують із очікуванням визнання вини, яке може бути неправдивим. Тим не менше, оскільки вказані злочини зазвичай є чисельними та вчиняються протягом тривалого періоду часу, то звісно час на інтерв'ю, де викриваються масові вбивства вимагає набагато більше часу, ніж зізнання в одному вбивстві. Дійсно, цілком звичною є така практика, що інтерв'ю підозрюваних, свідків та жертв міжнародних злочинів мають тривалість до декількох днів.
Також налагодження такого зв'язку часто залежить від гендеру чи віку інтерв'юера та опитуваної особи. Це може бути особливо важливо для військовослужбовців, які зазвичай є чоловіками, і які можуть відмовитися вести бесіду з жінкою-слідчим або адвокатом, особливо якщо вона молодша. Одною із тактик в такому випадку може бути така, щоб завжди звертатися до свідка чи підозрюваного за рангом. Тому виникає потреба в підготовці слідчих та юристів з питань, які методи використовувати для успішного створення взаємозв'язку з різними підозрюваними в різних ситуаціях розслідування міжнародних злочинів.
Використання доказів
Наступним найбільш популярним методом, який використовується слідчими та юристами, є відкриття інших доказів під час інтерв'ю.
Докази, що використовуються під час інтерв'ювання по міжнародних злочинах, включають документи, фотографії і карти. Докази найчастіше використовуються як спосіб виявити непослідовність у свідченнях, які були надані підозрюваним або свідком, або для виявлення інформації від підозрюваного (попросивши підозрюваного прокоментувати документ). Документи є особливо ефективні: у військовому контексті вони можуть заперечувати твердження, доводячи існування незаконного наказу. Вони також можуть допомогти під час бесіди з державним службовцем, який регулярно працює з документами, що дозволяє їм бачити загальну картину подій разом із слідчим або адвокатом (допомагає також у налагодженні контакту).
Типи питань
Відкриті питання і вільна розповідь є найкращим принципом в опитуванні підозрюваних. Вільна розповідь починається: по-перше, через використання відкритих питань, по-друге, не перериваючи висловлення особи. Метою такої розповіді є отримання загальної інформації про перебіг подій, перш ніж зосередити увагу опитуваного на конкретних подіях чи періоді часу. Така тактика застосовується часто з метою одержання інформації від підозрюваних у вчиненні міжнародних злочинів, щоб заохотити їх розповісти «свою версію подій». Це особливо важливо в контексті вчинення міжнародних злочинів, які вчиняються воюючими групами, коли одна група осіб переконує себе, що їх «не чують» (не лише суд чи трибунал, а все міжнародне співтовариство). Тому, політичний лідер чи військовий командир може із ентузіазмом викласти власне бачення вчинених діянь та їх причини.
Окрім цього, склад міжнародного злочину потребує додаткових елементів доказування. Наприклад, відповідальність командування або членів злочинної організації, а не одного суб'єкта. Окрім цього, окрім прямого причинового зв'язку між заподіянням смерті та смертю (на відміну від звичайного вбивства) має доводитися також вчинення таких злочинів у зв'язку із збройним конфліктом, і потерпілий повинен, наприклад, бути цивільною особою, яка перебуває під захистом міжнародних конвенцій тощо. У зв'язку з цим вільна розповідь під час інтерв'ю допомагає охопити велику кількість подій за тривалий період часу.
Питання культурних відмінностей
Слідчі та юристи МКС, а також колишні слідчі та юристи МТКЮ, вказують, наприклад, на труднощі під час проведення інтерв'ю в деяких районах Африки.
По-перше, слідчі зіткнулися з ситуацією, коли значна частина опитуваних осіб не має жодної освіти. Це призвело до труднощів, які не виникали при спілкуванні з освіченими підозрюваними. По-друге, метод розповіді та пояснення, наприклад, часу відрізняється в деяких частинах Африки від тих, до яких звикли європейці. Зокрема, виклад подій в Африці ніколи не відбувається в хронологічному порядку. Час не вимірюється годинником або календарем, а з посиланням на події. Наприклад, людина, яка проживає у Великобританії, скаже, що подія відбулася 7 квітня 2009 року, тоді як про подію в Демократичній Республіці Конго або Руанді скажуть, що вона відбулася у сезон дощів.
Інший аспект африканського стилю розповіді полягає в поєднанні фактів, подій та джерел. Наприклад, свідок може переповісти подію так, ніби він був там, а насправді він це почув від іншої людини. Тому слідчим і юристам доводилося постійно нагадувати особам, що речення слід починати із фрази «я бачив», «я чув», «хтось мені сказав».
Висновки
Зрозуміло, що методи проведення інтерв'ю у міжнародних злочинах є подібні до тих, які використовуються всередині держави (налагодження контакту, використання доказів тощо). Однак, суттєві відмінності, такі як масштабність злочинів і, отже, масштабний часовий інтервал інтерв'ю, труднощі з отриманням доказів у зонах конфліктів, і, що найважливіше, — культурні розбіжності, які можуть викликати проблеми для інтерв'юерів в досягненні успішних результатів за допомогою методів, які використовуються в окремих країнах.
Список використаних джерел:
1. Bergsmo M. Human rights professionals and the criminal investigation and prosecution of core international crimes. URL: www.casematrixnetwork.org/fileadmin/documents/ M._Bergsmo_and_W.H._Wiley__HumanRights_Professionals_and_Criminal_Investigation__NCHR_Manual__10__pp._1-29.pdf.
2. Goldstone R. J. Justice as a tool for peace-making: Truth commissions and international criminal tribunals. NYU Journal of International Law and Politics. 1997. # 28(3). P. 485–503.
3. Groom D., Goldstone R. The handbook of human rights investigation: a comprehensive guide to the investigation and documentation of violent human rights abuses. Publisher: Human Rights Press. United States.2011.345 p.
4. Skåre S. Manual on human rights monitoring: An introduction for human rights field officers. 2008. URL: https://www.jus.uio.no/smr/english/about/programmes/nordem/publications/manual
5. Rauxloh R. E. Negotiated history: The historical record in international criminal law and plea bargaining. International Criminal Law Review. 2010. #10.P.739–770.
