Ми багато читаємо про теорію використання процесуального інтерв'ю, але чи є успішні приклади застосування його на практиці? Один з таких кейсів стався на Львівщині.
У ході досудового розслідування щодо розповсюдження наркотиків проводили негласні слідчі дії — прослуховування телефонних розмов підозрюваних. Через два тижні обидвох підозрюваних затримали за розповсюдження наркотичних засобів, але працівники поліції також підозрювали їх у причетності до зникнення двох неповнолітніх, які допомагали затриманим особам у збуті наркотиків.
Допит одного з них проходив на місці затримання, в поліцейській автівці, за допитом спостерігав адвокат системи вторинної правової допомоги, а сам допит записувався на відеокамеру.
Слідчий, який під час прослуховування неодноразово чув, як підозрюваний розмовляв зі своїм спільником про муки совісті «за чиюсь смерть», проводив допит у формі процесуального інтерв'ю. Він насамперед запропонував затриманому викласти всі обставини злочинів у формі вільної розповіді, без тиску та примусу, не вимагав від нього зізнання. Підозрюваний з власної волі зізнався, що вони зі спільником убили двох неповнолітніх, спалили і закопали їхні тіла, розповів, що його мучить совість, що він хоче в усьому зізнатися, що діти «приходять до нього у снах».
Завдяки професійному поводженню із затриманим та можливості все розповісти самому затриманий зізнався через муки совісті за скоєний злочин.
Інтерв'ю проходило без погроз чи психологічного тиску, відразу після цього слідчий провів експеримент — відвіз затриманого на місце злочину та «поховання» дітей, де й було знайдено тіла.
(Через те, що допит проходив в автівці відразу після затримання, слідчий не мав можливості до нього підготуватись, але завдяки дотриманню основних рекомендацій щодо проведення процесуального інтерв'ю: вільна розповідь, активне слухання, управління розмовою, відеозапис допиту, — допит вийшов вдалим.)
Оскільки слідчі мали зізнання підозрюваного, знайшли тіла жертв, то після затримання другого підозрюваного розпочали також його допит, стверджуючи, що його спільник зізнався, докази його вини очевидні, що він лише нашкодить собі, якщо заперечуватиме вину. Очікувано, що це не дало результату: другий підозрюваний закрився в собі та відмовився говорити навіть у присутності адвоката.
Час минав, але другий підозрюваний мовчав, а адвокат наполягав, що ніхто не має права ставити запитання, посилаючись на право затриманого не свідчити проти себе.
Тоді один зі слідчих, який був знайомий з процесуальним інтерв'ю, взяв ініціативу на себе: запропонував затриманому води, спитав, чи той чогось бажає, детально пояснив його права.
Слідчий почав діалог із затриманим з того, що спільник справді зізнався і рештки жертв знайшли. Слідчий не хотів вимагати зізнання, про що і сказав підозрюваному, та запропонував розпочати розмову, коли той забажає.
(Важливо підкреслити, що слідчий не підтверджував вину другого затриманого, а лише апелював до того, що на нього вказав перший затриманий, відповідно й запропонував розповісти свою версію історії.)
Підозрюваний сказав, що в цей день не готовий говорити, йому треба все обміркувати, порадитися з адвокатом, і попросив провести допит наступного дня й лише за участю цього слідчого.
Наступного дня підозрюваний зізнався у вчиненні обох злочинів: подвійного вбивства та розповсюдження наркотиків. Слідчий пред'явив підозрюваному обвинувачення, повідомив про права, пояснив, що той може все розповісти у формі вільної розповіді. Підозрюваний виклав усі обставини вбивства, намалював схему місця, де воно відбулося, і місця, де поховано тіла.
Сам допит проходив у кабінеті слідчого, процес допиту знімали на портативну відеокамеру.
Важливо, що саме допит у формі процесуального інтерв'ю дав свої результати і слідчий, який його використав, — досяг результату. Цей випадок — один з аргументів на користь того, що практика проведення допитів має бути виокремлена в самостійну дисципліну в підготовці правоохоронців. У кожній слідчій групі повинен бути фахівець, який спеціалізується суто на проведенні допитів у формі процесуального інтерв'ю.
Найбільшим досягненням двох допитів стало те, що двоє затриманих зізналися, що в них ще був третій спільник, який разом з ними вчинив вбивство двох неповнолітніх і про якого правоохоронці не знали.
Завдяки проведенню допиту у формі процесуального інтерв'ю затримані повідомили про третього спільника, про існування якого слідчі навіть не підозрювали.
З огляду на всі обставини, лише модель комунікації слідчого дозволила успішно провести допит, отримати два зізнання від підозрюваних, а головне — отримати детальну інформацію про злочини, що значно спростило підготовку справи до судового розгляду.
Слідчий використав більшість прийомів процесуального інтерв'ю: проведення відеозапису допиту, використання «вільної розповіді», активного слухання, відмова від тиску, примусу чи залякування. Єдиний прийом, який через брак часу слідчий не використав, — це підготовка до проведення інтерв'ю — складання плану.
Чи досягнув слідчий результату? Беззаперечно, так: він отримав і зізнання від підозрюваних, і детальний виклад обставин справи, і подальшу співпрацю та дізнався про третього спільника, про якого раніше не було жодної інформації.
Чи підвищило процесуальне інтерв'ю ефективність розслідування? Так, адже слідчий зекономив кілька місяців часу, які витратив би на збирання доказів та реконструкцію подій.
Чи спростило використання процесуального інтерв'ю підготовку справи до судового розгляду? Радше так, адже рахунок іде вже не на місяці розслідування, а на зекономлені роки судового розгляду, апеляцій, касацій, скарг затриманих на неналежне поводження та, можливо, кримінального обвинувачення слідчих і оперативних працівників.
Процесуальне інтерв'ю зекономило місяці розслідування та роки судових розглядів.
Можливо, хтось із читачів зауважить, що двоє «злочинців», які вбили дітей, не заслуговують на «людське поводження», проте саме професійне поводження слідчих дає змогу дізнатися всі обставини справи та позбавляє допитуваного можливості маніпулювати та уникнути законного покарання через скарги на неналежне поводження.
Незаангажоване, «тверезе» сприйняття розповіді допитуваного дає можливість викрити неправду та маніпуляції. Сила слідчого не в тому, щоб «натиснути» на підозрюваного та домогтися від нього зізнання, а в тому, щоб зберегти «холодність розуму» навіть в емоційно складних ситуаціях. Процесуальне інтерв'ю — найкоротший шлях до покарання злочинця.
Ні детективи, ні слідчі, ні поліцейські не можуть карати чи виправдовувати когось. Слідчий передусім дослідник, і його мета — неупереджено зібрати інформацію, реконструювати обставини справи та висунути обвинувачення. Рішення про винуватість особи ухвалює виключно суд, а «карає» пенітенціарна система.
Сила слідчого не в тому, щоб «натиснути» на підозрюваного та домогтися від нього зізнання, а в тому, щоб зберегти «холодність розуму» навіть в емоційно складних ситуаціях.
До того ж чи сприятиме такий підхід та «людське поводження» з підозрюваними тому, що вони визнають свою провину та, можливо, у майбутньому виправляться? Напевно, так.
Оксана Броневицька,
доцент кафедри кримінально-правових дисциплін
Львівського державного університету внутрішніх справ
