В цій статті ми наводимо матеріали дослідження американської ініціативи Innocent Project, яка з 1992 року займається реабілітацією помилково засуджених осіб завдяки аналізу ДНК.
Як хтось може зізнатися в злочині, якого він не скоїв?
Чимало з понад 360 неправомірних засуджень, відтак скасованих завдяки результатам молекулярно-генетичної експертизи, опиралися зокрема й на певну форму неправдивого зізнання. Чому людина неправдиво зізнається у злочині, якого не скоювала, може бути непросто. Дослідники, які вивчають це явище, встановили такі фактори, що сприяють неправдивому зізнанню чи й спричиняють його:
- Залякування підозрюваного працівниками правоохоронних органів — реальне або суб'єктивно сприймане як таке
- Застосування сили правоохоронними органами під час допиту або суб'єктивно сприймана загроза застосування сили
- Послаблена здатність підозрюваного міркувати через виснаження, стрес, голод, вживання наркотичних речовин, а деколи й обмеження психічного чи освітнього характеру. Особливо вразливими є молоді люди, що не усвідомлюють своїх прав і навчені догоджати старшим.
- Застосування підступних методів допиту, таких як неправдиві заяви про наявність доказів, що викривають підозрюваного.
- Страх підозрюваного, що його відмова зізнатися призведе до суворішого покарання
Запис допитів технічними засобами запобігає тому, що наслідком неправдивого зізнання стає несправедливий обвинувальний вирок
Усю процедуру допитування — протягом того часу, який розсудлива особа на місці відповідного суб'єкта, вважає себе утримуваною під вартою, а внаслідок допиту, що його веде працівник правоохоронного органу, ймовірно, можуть бути отримані викривальні відповіді — слід реєструвати електронно-технічними засобами. На рівні штатів слід прийняти правні приписи або судові регламенти, які б вимагали повної фіксації технічними засобами допитів осіб, що перебувають під вартою, принаймні в провадженнях про найтяжчі злочини. Це посилить прозорість і змогу створити неспростовний документальний звіт про те, що відбувалося під час допиту, що принесе користь усій системі.
Переваги для невинних:
- Технічна фіксація всієї процедури допитування, включаючи взаємодію, внаслідок якої було отримане зізнання
- Гарантії захисту прав підозрюваних в процесі допитування
- Створення запобіжного засобу щодо неналежних або заснованих на примусі методів допитування, до яких було б можна вдатися, аби не наявність записувального пристрою
- Привернення уваги слідства, обвинувачення, суддів та присяжних до можливої наявности у підозрюваного обмежень психічної природи або инших вразливих рис, через які він більш схильний до неправдивого зізнання
Переваги для правоохоронних органів:
- Запобігання спорам щодо особистої поведінки правоохоронця або його поводження з підозрюваним
- Фіксація свідчень підозрюваного, що ускладнює для обвинуваченого можливість зміни свідчень про події, даних спочатку правоохоронним органам.
- Надання співробітникам змоги зосередитися під час допиту на процесуальному інтерв'ю, а не відволікатися на детальні нотатки.
- Фіксація ледь помітних подробиць, які можуть бути втрачені, якщо їх не записати технічними засобами, і можуть допомогти правоохоронним органам розслідувати злочин ліпше
- Підвищення довіри громадськости до правоохоронних органів при одночасному скороченні числа скарг громадян на поліцію
У яких штатах вимагають вести запис допитів осіб під вартою?
У половині штатів країни та в окрузі Колумбія приписи статутного права або судові регламенти вимагають вести запис певних допитів осіб під вартою. Федеральні правоохоронні органи, включаючи ФБР, DEA та ATF, зобов'язані фіксувати всі допити осіб, підозрюваних у будь-якому федеральному злочині.
Штати, в яких обов'язково здійснювати запис допитів осіб під вартою: Аляска, Колорадо, Коннектикут, Іллінойс, Індіана, Канзас, Мен, Меріленд, Массачусетс, Мічиган, Міннесота, Міссурі, Монтана, Небраска, Невада, Нью-Джерсі, Нью-Мексико, Нью-Йорк, Північна Кароліна, Оклахома, Орегон, Техас, Юта, Вермонт, Вашингтон, округ Колумбія та Вісконсин.
3 кейси з тих, про які ми маємо знати:
Ніколас Ярріс
Відбутий строк: 21 рік
15 грудня 1981 року молоду продавчиню-консультантку торгового центру Трі-Стейт-Молл у Пенсільванії, у якої вже закінчилась зміна, викрали разом із авто. Коли вона не приїхала додому, хоч би вже мала кілька годин тому, її чоловік подзвонив у поліцію. Слідчі скоро знайшли її жовтий «Крайслер Кордова», покинутий просто на дорозі, у місті Чичестер, Пенсільванія. Наступного дня знайшли й тіло жертви — зі слідами побиття, ран, завданих холодною зброєю, та зґвалтування — на автостоянці церкви за півтори милі від її машини. Її тіло було вкрите свіжим снігом. Вона була ще одягнена, але вбивця, аби скоїти сексуальну наругу, розпоров на ній щільний зимовий одяг. Поліція встановила, що вмерла вона від втрати крови через численні ножові поранення грудної частини тіла. З тіла жертви були відібрані зразки біологічних матеріалів, включаючи зразки сперми та піднігтьового вмісту. Поліція також вилучила з машини жертви рукавиці, які, як вважають, залишив зловмисник. Саме докази, отримані за результатами судово-біологічної експертизи матеріалу, зібраного на місці злочину, виявляться ключовими в наступні роки.
За чотири дні після того, як було знайдене тіло, поліція зупинила Ніколаса Ярріса на дорозі в Пенсильванії через порушення правил дорожнього руху. Буденна зупинка переросла в жорстоке протистояння між Яррісом та патрульним і закінчилася арештом Ярріса за спробу вбивства поліцейського. Перебуваючи під вартою за це правопорушення, Ярріс, щоб здобути свободу, вдався до викрутасів, звинувативши свого знайомого в убивстві в Трі-Стейт-Моллі. Коли ж поліція виключала причетність того підозрюваного, Ярріс перетворився на головного підозрюваного в розслідуванні вбивства. Згідно із твердженнями детектива, коли Ярріса запитали: «Ти хотів її вбити?» — той відповів: «Я ніколи не хотів нікого вбивати».
Результати звичайного серологічного дослідження матеріалів, що можуть бути доказом зґвалтування, не могли виключити причетности Ярріса. Окрім доказів судового-біологічної експертизи, прокуратура, домагаючись засудження Ярріса, спиралася на свідчення тюремного інформатора та на свідчення колег жертви, які впізнали в Яррісові того чоловіка, який до вбивства, як бачили, настирливо липнув до жертви. Року 1982 Ніколаса Ярріса був засуджений за вбивство, зґвалтування та викрадення людини до кари на смерть.
Ярріс, утім, заявив, що за ним немає вини, і це стало початком тривалої боротьби за проведення молекулярно-генетичної експертизи доказів, зібраних на місці злочину. У 1989 році він став одним із перших засуджених до смертної кари в Пенсильванії, хто для доведення своєї невинуватости після винесення обвинувального вироку вимагав проведення експертизи ДНК. Протягом 90-х років була виконана низка генетичних досліджень різних доказів. Жодне з них не дало остаточних результатів. Надія вже почала вмирати, аж ось 2003 року стався прорив, коли доктор Едвард Блейк провів останню серію генетичних досліджень матеріалу з рукавичок, знайдених в машині жертви, піднігтьового вмісту рук жертв та залишків сперматозоїдів, вилучених з спідні штанці небіжчиці. Прикметним було те, що профілі матеріалу з рукавичок, і дані експертизи сперматозоїдів, як видається, походили від однієї і тієї ж людини. 2 липня 2003 року належність усього біологічного матеріалу, пов'язаного з цим злочином, до Ніколаса Ярріса виключили.
3 вересня 2003 року, виходячи з результатів експертизи доктора Блейка, суд скасував обвинувальний вирок Ярріса, і він став 140-ю особою в США, яку реабілітували завдяки молекулярно-генетичній експертизі вже після засудження, і 13-м, кого результати дослідження ДНК врятували від страти. Утім, з огляду на вирок, винесений 1985 року в штаті Флорида, за втечу й пов'язані з нею пункти звинувачення, Ярріс ще мав відбувати 30 років строку покарання і залишився у в'язниці.
15 січня 2004 р. Флорида скоротила покарання до 17 років (відбутий строк) і ухвалила його звільнити. Наступного дня Ніколас Ярріс був нарешті звільнений із в'язниці в Пенсільванії, провівши за ґратами понад 21 рік за злочин, якого він не скоїв.
Штат: Пенсільванія
Пункти обвинувачення: Убивство, згвалтування, викрадення
Обвинувальний вирок: Убивство, згвалтування, викрадення
Призначене покарання: страта
Дата інциденту: 15.12.81
Дата обвинувального вироку: 01.07.82
Дата реабілітації: 03.09.03
Відбутий строк: 21 років
Расова належність обвинуваченого: європеоїдна
Расова належність жертви: європеоїдна
Статус: реабілітовано на підставі результатів молекулярно-генетичної експертизи
Причини, що сприяли обвинувальному вироку: Помилка при впізнанні самовидцями, неправдиве зізнання чи визнання фактів, інформатори
Категорія злочинів: Пов'язані з убивством, сексуальні злочини
Визнання вини підсудним: Ні
Знайдено альтернативного суб'єкта злочину: Ні
Справа про злочин, караний на смерть: так
Чарльз Ірвін Фейн
Тривалість ув'язнення: 18 років
За вбивство, зґвалтування та викрадення молодої дівчини Чарльза Ірвіна Фейна засудили до страти. Місце злочину — Нампа, штат Айдахо, час — 1982 рік. Фейн завжди заявляв про свою невинуватість, а 2001 року правдивість його слів підтвердило ДНК-тестування.
Потерпілу викрали, коли вона йшла до школи. За кілька днів її тіло знайшли поблизу річки. Фейна, який нещодавно переїхав був у цей район, почала допитувати поліція. Разом із десятками инших Фейна попросили здати зразки волосся, аби порівняти його з волосинами, виявленими на жертві. Провівши порівняльне мікроскопічне дослідження волосся, ФБР встановило, що волосся з місця злочину було подібним до волосся Фейна.
На суді обвинувачення спиралося на не підтверджені дослідженнями висновки криміналістичної експертизи та свідчення двох тюремних повідомлювачів. Криміналіст з ФБР, який виконував експертизу, засвідчив, що волосся Фейна й волосинки з місця злочину мали подібність і відзначалися однією спільною для них рідкісною рисою. Оскільки достатніх емпіричних даних щодо того, як часто зустрічаються різні характерні класи людського волосся, бракує, криміналіст не мав законних підстав кваліфікувати спільну рису як рідкісне чи поширене явище.
Ще одного криміналіста ФБР запросили давати свідчення про результати його порівняння відбитків взуття на місці злочину та взуття, вилученим у Фейна. Він заявив, що встановив схожі риси: «Для криміналіста-фахівця з аналізу відбитків взуття, це вказує на те, що людина, яка ходила в цьому взутті, має однакову ходу». Наукового підтвердження аналіз відбитків взуття цього типу ніколи не отримував. А два тюремні інформатори свідчили, буцім Фейн, коли вони сиділи з ним в одній камері, розказував їм про свою причетність до злочину, повідомляючи про натуралістичні подробиці. Фейн винесли обвинувальний вирок і засудили до страти.
Дослідження мітохондріальної ДНК, проведене в рамках апеляційного перегляду, довело, що волосини – лобкове волосся, виявлене на шкарпетках та нижній білизні жертви – Фейнові не належали. На підставі цих нових доказів у серпні 2001 року суддя розпорядився його звільнити. Прокуратура вирішила не наполягати на повторному розгляді. Фейн відсидів у камері для смертників майже 18 років за вбивство та зґвалтування, яких він не скоював.
Штат: Айдахо
Пункти звинувачення: вбивство, зґвалтування, викрадення
Обвинувальний вирок: вбивство, зґвалтування, викрадення
Призначене покарання: страта
Дата інциденту: 24.02.82
Дата засудження: 04.11.83
Дата реабілітації: 23.08.01
Відбуто: 18 років
Расова належність відповідач: Європеоїдна
Расова належність жертви: Європеоїдна
Статус: Реабілітовано за наслідками ДНК-аналізу
Тип криміналістичної проблеми: Аналіз волосся, инше
Тип злочинів: Пов'язані з убивством, сексуальні злочини
Причини, що сприяли обвинувальному вироку: Інформатори, неперевірена або неналежна експертиза
Визнання підсудним вини: Ні
Справа про злочин, караний на смерть: так
Альтернативного суб'єкта злочину встановлено: Так
Деймон Тібодо
Тривалість ув'язнення: 15 років
У липні 1996 р. Деймонові Тібодо було 22 роки і був він палубним матросом. Того ж таки місяця його небогу знайшли задушеною. Тібодо, якого несправедливо засудили за вбивство небоги, 15 років в опрічній камері, очікуючи страти, аж поки 28 вересня 2012 р. його не звільнили за виправдальними обставинами завдяки результатам молекулярно-генетичної експертизи.
У липні 1996 р. Кристел Шампейн вийшла з квартири в містечку Вествіґо, штат Луїзіана, у якій вона жила зі своєю сім'єю, щоб з'їздити в сусідній торговий центр, і коли вона не повернулася додому, коли б годилося, рідні почали її розшукувати. Пошуки закінчились на другий вечір, коли її тіло знайшли при набережжі в Бридж-Сіті. Її шия була обвита обривком червоного подовжувача. Окрім того, її сорочка була відгорнута вище грудей, а шорти — спущені вниз, що наводило на думку про можливий напад з метою зґвалтування.
Розслідування та суд
Насамперед Тібодо зарахували до підозрюваних з огляду на його родинний зв'язок із Шампейн. Спершу він заперечував свою причетність до злочину і погодився пройти поліграф. Як йому повідомили, дослідження на поліграфі він «провалив».
Після багатогодинного допиту він підписав протокол з записом зізнання в тому, що вступив в статеві зносини з жертвою як за її згодою, так і без її згоди, а потім її побив і вбив. Із всього дев'ятигодинного допиту запис обмежувався лише 54 хвилинами. Зізнання Тібодо багато в чому суперечило обставинам злочину: він, наприклад, заявив, що задушив Шампейн, скориставшись білим чи сірим кабелем від гучномовця акустичної системи своєї машини, хоча шнур був червоного кольору.
Попри те, що судмедекспертам не вдалося знайти сліди сперми в тілі жертви, детектив запропонував версію, згідно з якою сексуальне насильство могло-таки мати місце, але докази були зруйновані і знищені після смерти внаслідок дії хробачків. Окрім того, двоє самовидців засвідчили, що бачили, як хтось ходив біля місця, де знайшли тіло. Обидва вказали на Тібодо на світлині та впізнали його в судовому засіданні.
Незважаючи на будь-які речові докази, що пов'язували б Тібодо з убивством, йому винесли обвинувальний вирок і наказали помістити до камери смертників у Луїзіані.
Розслідування після винесення обвинувального вироку
Спираючись на докази невинуватости Тібодо, 2007 року окружна прокуратура парафії (округи) Джефферсон ініціювала спільне повторне розслідування за участи «Проджект Інносенс» та решти представників захисту Тібодо. Кілька судових експертів дійшли висновку, що речові докази, що пов'язували б Тібодо з убивством, відсутні і що, всупереч зізнанню Тібодо, жертва не зазнала сексуальної наруги. ДНК з кабеля, знайденого на дереві, яка при первісному дослідженні виявила позитивний результат на кров, містила чоловічу ДНК, що не належала Тібодо.
Самовидці, які впізнали були в Тібодо чоловіка, який ходив поблизу місця злочину, заявили, що, перш ніж узяти участь у процедурі впізнання, вони насправді вже бачили фото Тібодо в засобах масової інформації. Більше того, вони вказали, що фактично відбувалося це наступного дня після того, як було знайдене тіло, коли Тібодо вже перебував під вартою.
Подальше розслідування також підтвердило, що зізнання Тібодо виявилося неправдивим у всіх суттєвих аспектах. Ще до початку судового розгляду експерт з боку обвинувачення дійшов висновку, що Тібодо неправдиво зізнався через страх смертної кари, проте цією інформацією зі стороною захисту так і не поділилися.
Окружний прокурор Пол Коннік-мол. став на сторону «Проджект Інносенс», «Капітал Постконвікшен Проджект ов Луїзіена» та юридичної фірми «Фредріксон енд Байрон», погодившись скасувати обвинувальний вирок і призначену Тібодо смертну кару. Того звільнили в вересні 2012 року після 15 років перебування в камері смертників та 16 років несправедливого ув'язнення. Він став 300-ю особою, реабілітованою завдяки ДНК-тестування.
Життя після реабілітації
Після звільнення Тібодо переїхав до Міннесоти та почав працювати в юридичній фірмі Fredrikson & Byron, яка допомогла його звільнити. Він також здобув диплом про повну середню освіту.
Тібодо активно обстоює реформування системи несправедливих судимостей і розповідає про свою особисту історію на заходах, що їх «Проджект Інносенс» та інші організації провадять по всій країні.
Як сказав Тібодо в торішньому інтерв'ю афілійованому з NBC каналові KARE з Міннесоти, «найкраща частина кожного мого дня, незалежно від того, наскільки вдалою є його решта, — це коли я вранці прокидаюся і не бачу цих ґрат».
Штат: Луїзіана
Пункти збвинувачення: вбивство, згвалтування за обтяжувальних обставин
Обвинувальний вирок: вбивство, згвалтування за обтяжувальних обставин
Призначене покарання: страта
Дата інциденту: 20.07.96
Дата засудження: 03.10.97
Дата реабілітації: 28.09.12
Відбутий строк: 15 років
Расова належність обвинуваченого: європеоїдна
Расова належність жертви: європеоїдна
Статус: реабілітовано за наслідками ДНК-аналізу
Причини, що сприяли обвинувальному вироку: помилкове впізнання самовидцями, неправдиве зізнання чи визнання обставин
Категорія злочинів: злочини, пов'язаний з убивством, сексуальні злочини
Визнання вини підсудним: ні
Альтернативного суб'єкта злочину встановлено: ні
Справа про злочин, караний на смерть: так
