Найкраще розповісти про практику проведення допиту можуть лише практики, які проводять сотні допитів на рік із людьми з різними характерами, психотипами та історіями.

Сергій Рокунь — старший детектив, заступник керівника відділу детективів НАБУ, розповів про те, як правоохоронці сприймають проведення допиту та які виклики зустрічають у роботі.


Мої колеги, зокрема Юрій Бєлоусов, з огляду на професійну діяльність оцінюють процесуальне інтерв'ю як майданчик для гуманізації кримінального процесу, я зі свого боку погоджуюся з ним, але більше оцінюю процесуальне інтерв'ю через призму ефективності.

Говорячи про традиційні практики проведення допитів, кожен правоохоронець повинен чесно відповісти на кілька риторичних запитань:

Як досягнути мети допиту, якщо вона не сформульована?

Як встановити психологічний контакт з особою, яку я не вивчив?

Наскільки ретельно я готуюся до проведення допиту?


Можна безкінечно розмірковувати, чим же відрізняються традиційний допит та процесуальне інтерв'ю, однак я вважаю доцільнішим утримуватися від таких порівнянь.

Процесуальне інтерв'ю — це модель найкращих практик проведення допиту, що ґрунтується на принципі оцінки діянь, а не особи. Метою інтерв'ю є отримання точної та надійної інформації, ключем до чого є ефективна реалізація ряду обов'язкових складових: підготовки до допиту, встановлення психологічного контакту, роз'яснення прав та порядку проведення процесуальної дії, отримання інформації, завершення та оцінки.

На додачу до сказаного, процесуальне інтерв'ю — це не тільки про допит, це про культуру спілкування в цілому, про її розвиток, запит та потреби, це про інструменти, які можуть якісно підвищити рівень вербальної взаємодії з людьми як у побутовому чи професійному спілкуванні, так і в оперативній діяльності або під час досудового розслідування.

Коли ви проводите розслідування, мимоволі занурюєтеся в життя інших людей, довідуєтеся про їхні звички, манери, розпорядок дня, коло друзів та знайомих. На допиті відбувається ваша перша зустріч, перша комунікація, аналіз психотипів, встановлення або втрата психологічного контакту.

Але яку роль візьме на себе слідчий: заручник обставин чи ведучий? Вибір завжди на боці слідчого, адже його авторитет та офіційні процесуальні права дають можливість вибирати. І ця можливість — відповідальна.

Із сотні кримінальних проваджень слідчого зустрічаються випадки, коли «і так усе зрозуміло», «тут немає про що говорити», «що у вас — 63 і розійшлись?» — але як залишатися в таких обставинах об'єктивним та не піддатися спокусі провести допит «як зазвичай»? Адже саме від об'єктивності та неупередженості слідчого залежить доля людей та досудового розслідування.

Незважаючи на формальні вимоги закону, пов'язані з безпосередністю дослідження доказів у суді, допит залишається основним джерелом інформації в кримінальному провадженні.

Та будучи таким важливим для досягнення завдань кримінального провадження, чи отримує інститут допиту достатню увагу з боку учасників кримінального провадження? Як поводяться співробітники органів правопорядку під час допиту?

Процесуальне інтерв'ю позбавлене інстинктів самоствердження: «ось ви на моїй території, робіть так, як я скажу». Примусити, дотиснути, перемогти — слова, які свідчать про те, що слідчий підмінив власними психологічними амбіціями справжню мету своєї діяльності і не може розумно реалізовувати покладені на нього завдання.

«Процесуальне інтерв'ю — це коли правда має більше значення, ніж твоє ставлення до неї».


Неправда, якою зручною для окремих учасників кримінального провадження вона б не була, дуже небезпечна для всіх інших. Кожна краплина неправдивої інформації може породити «отруйний» ланцюжок — велику кількість слідчих та процесуальних дій, що не здатні наблизити розслідування до мети.

Не буває правильних чи неправильних показань, бувають правдиві або ні. При цьому треба також враховувати, що сприйняття одних і тих же речей може відрізнятися у різних людей.

Сила процесуального інтерв'ю в тому, що воно підносить професійно підготовленого слідчого над процесом. Створює умови, за яких він не є заручником потреби отримати показання у вигідній для себе або для слідчої версії формі, а просто стає «стороннім спостерігачем», функція якого документувати в ході інтерв'ю з особою обставини об'єктивної дійсності. І саме така роль слідчого є компромісною для забезпечення інтересів кожного з учасників процесу.


«Я пригадую, коли мене у 2019 році запросили на курси з процесуального інтерв'ю. Мушу визнати, що, спілкуючись в перший вечір з тренерами, я був сповнений скептицизму, оскільки мені здавалося, що прірва між ідеєю процесуального інтерв'ю та українською реальністю — нездоланна. Але це виявилось не так».


Вперше шаблони сформованого на той час уявлення в мене похитнулися вже по завершенню курсів, коли я усвідомив, що все ж правильніше робити те, до чого ми прагнемо, ніж те, до чого ми звикли.

Я зрозумів та вирішив, що процесуальне інтерв'ю — не просто більш гуманний метод проведення допитів, а безальтернативний, вимушений необхідний стрибок у розвитку інституту допиту.

В НАБУ майданчиком для впровадження процесуального інтерв'ю стала ментор тім — команда небайдужих ентузіастів-детективів, які готові адаптувати та впроваджувати методику процесуального інтерв'ю в практику.

Очевидно, що кримінальна юстиція — це специфічна сфера компетенцій. Навички проведення допиту, а тим паче за методикою процесуального інтерв'ю — це ще тонша сфера. Її опанування вимагає постійної практики та роботи над собою. Риторичним для кожного учасника кримінального провадження залишається питання: на шляху до справедливості ми шукаємо простіших шляхів чи якісніших? Переконаний, що відповідь на нього буде основною призмою оцінки готовності співробітників органів правопорядку розділити відповідальність за майбутнє кримінальної юстиції в Україні та світі.