Нині всі ми перебуваємо в очікуванні української перемоги. Останні 30 років були схожі на «американські гірки». На життя одного покоління припала висока турбулентність у суспільному розвитку. Ми вийшли з великої імперії зла та навчалися самостійності. Ми пережили три революції, кожна з яких не була революцією в класичному розумінні цього слова, але, безумовно, принесла за собою революційні наслідки.
Революція на граніті 1991 року, Помаранчева революція 2004 року, Революція Гідності 2014 року – ці революції були не стосовно зміни політичних систем, вони – щодо зміни політичних еліт. Взагалі, після «Оксамитових революцій» у Східній Європі важко згадати революції, які радикально змінювали б основи політичних і економічних систем. Мода на різкі повороти давно минула, пасіонарність остаточно залишила Європу. Всі прогресивні демократичні країни вже виробили колективний імунітет від таких змін. Це з наявністю критичної маси середнього класу, якому найбільше важлива стабільність, бо йому є що втрачати. У такому соціально-економічному і морально-психологічному кліматі класичні революції вже не можливі. Знаменита ідея 1848 року про те, що «пролетаріату нічого втрачати, крім своїх ланцюгів», давно не відповідає дійсності. Пролетаріат усе влаштовує, за століття він уже обріс жирком у вигляді власності, капіталів тощо.
Тому характер революцій в Україні є абсолютно зрозумілим та історично детермінованим. Як уже було сказано, йшлося про зміну еліт, навіть про ротацію еліт. Це забезпечувало поступальний розвиток нашої країни. Загальний тренд був одразу зрозумілий. Україна – це європейська країна, і було питанням часу, коли до влади прийдуть політики, для яких цей вектор буде безальтернативним.
Політики становлять собою дзеркало суспільства. Відомий композитор Михайло Глінка колись влучно сказав: «Народ вигадує музику, ми, композитори, тільки аранжуємо її». Неможливо політично випередити суспільний розвиток. Складно йти проти сильного вітру та плисти проти течії. Політику не можна проводити перпендикулярно до суспільної думки. Політичні рішення – це завжди воля народу, сформульована в політичних формулах. Нашому народу знадобилося кілька десятиліть, щоб сформувати запит на європейський вибір, потрібно було, щоб цей вибір для всіх став безальтернативним. Тут можна згадати слова одного нині забороненого політика, який сто років тому написав, що «політика – це концентрований вираз економіки». Перефразовуючи його, можна впевнено заявити, що політика – це ще й концентрований вираз волі народу.
Проте будь-які історично детерміновані події часто прискорюються за допомогою чорних лебедів, як колись сформулював американський футуролог Нассім Талеб. Повномасштабна російська агресія прискорила еволюцію українського суспільства та політичного класу. До речі, дев'ять років, що минули з моменту анексії Криму, показали: реальне життя завжди сильніше за технології. Як не намагалися зрадники України та російські колаборанти подати те, що сталося, як внутрішній український конфлікт, для більшості українського суспільства ще 2014 року стало очевидно, що росія – це держава-агресор, яка не зможе мирно співіснувати з Україною.
Тепер усі чекають на український контрнаступ, який має наблизити українську перемогу та відновлення територіальної цілісності. 24 лютого 2022 року українське суспільство придбало точку опори, на яку всі змогли спертися. Коли державність України опинилася під загрозою, ми раптом відчули, наскільки сильно і чому вона для нас важлива. Це усвідомлення дало імпульс до опору та боротьби проти окупантів.
Наближення нашої перемоги порушує питання про те, якою Україна має бути в майбутньому. Нині в нас найсильніша армія на європейському континенті. Це означає, що ми не можемо просто повернутись у вчорашній мирний день. Ми мусимо стати провайдерами безпеки на всьому європейському континенті та взяти на себе зобов'язання, які безпосередньо випливають з того, що ми найбільша країна в Європі. Ми маємо стати гарантами стабільності на пострадянському просторі. Росія не впоралася з цією роллю. Росія будувала свій політичний бізнес на агресії та мультиплеканні нових і нових конфліктів. У цій ситуації право політичних рішень має бути надано нам. Київ має стати місцем урегулювання всіх конфліктів на пострадянському просторі: від Придністров'я до Карабаху. Це історична місія нашої країни.
Ми тепер набули унікального історичного шансу переписати свою долю заново. З країни, яка завжди була об'єктом геополітики, на очах усього світу ми перетворюємося на суб'єктів ухвалення рішень. Ще влітку 2021 року ми наполягали на принципі «жодне рішення без України», тепер же ми переходимо до принципу «всі рішення лише з Україною». Ми набули нового статусу у світовій політиці, на нашому геополітичному рахунку нагромадився моральний капітал, яким мусимо розпорядитися з максимальною користю для майбутніх поколінь.
