Нижче наводжу свій переклад статті Богдана Романюка "NATO"s flawed logic in denying Ukraine the assistance it needs", опублікованої 15 березня 2022 року в "National Post" https://nationalpost.com/opinion/bohdan-romaniuk-natos-flawed-logic-in-denying-ukraine-the-assistance-it-needs

Богдан Романюк: Хибна логіка НАТО у відмові Україні в потрібній допомозі

Світові лідери, здається, все більше звикають до несамовитих благань з Києва

По-перше, базова істина. Єдиний спосіб зупинити вбивство в Україні – це втрутитись фізично. Резолюції про засудження та економічні санкції навряд чи матимуть якийсь ефект.

Тому шокує спостерігати, як всередині НАТО є набагато більше згоди щодо червоних ліній, які воно не перетне в наданні допомоги Україні проти російської агресії, ніж щодо червоних ліній, які воно не дозволить Володимиру Путіну перетнути під час його кампанії проти народу України. Дійсно, на сьогодні жоден світовий лідер не мав сміливості відповісти на наступне питання: скільки українських цивільних осіб має бути вбито, перш ніж будь-яка зі 141 країни, яка підписала резолюцію ООН, що засудила вторгнення Росії в Україну, зробить негайні, конкретні кроки, щоб зупинити бійню?

Світові лідери, здається, все більше звикають до несамовитого каскаду благань з боку України – кожну хвилину кожного дня – про допомогу в припиненні невблаганних, нещадних і злочинних бомбардувань її цивільного населення. НАТО, зі свого боку, залишається непохитним у своїй відмові розміщувати "чоботи на землі" (і пілотів у повітрі), щоб запобігти не припинюваному знищенню України Путіним. Однак НАТО неправильно сприймає фундаментальний запит України. Вона не просить, щоб солдати союзників воювали разом з українськими військовими. Швидше, це благання про озброєння та обладнання, необхідне Україні для нейтралізації переваги Росії в повітрі, таких як винищувачі, зенітні ракетні комплекси та безпілотники.

НАТО стурбоване тим, що будь-яка ескалація допомоги, яку вона надає Україні, може призвести до Третьої світової війни та повномасштабної ядерної війни. Це те, чим пригрозив Путін і, мабуть, чого боїться альянс.

Є проблема з цією обіцянкою бездіяльності, принаймні для України та її обложених цивільних осіб. Це робить їх вразливими до атак Путіна, які світ продовжує спостерігати з жахом щоночі по телевізору, водночас страждаючи, принаймні, дещо, від мук не дуже чистого сумління. Президент України Володимир Зеленський не єдиний, хто заявив, що вторгнення Росії "демонструє ознаки геноциду". Можна поставити логічне питання, чи залишається щось суттєве від світової обіцянки після Голокосту "Ніколи знову?"

По-перше, стаття 5 Статуту НАТО, яка розглядає напад на одного члена НАТО як напад на всіх членів, є або непорушною обіцянкою колективної оборони, або блефом, порожньою загрозою.

По-друге, якщо стаття 5 не є блефом, тоді обґрунтування того, чому відхиляються запити України, розвалюється. Одним словом, НАТО не може мати й те, й те. Воно або боїться ядерної конфронтації з Росією та уникає її за будь-яку ціну, або ні. Очевидно, що відданість НАТО колективній обороні, якщо вона рішуча і непохитна, є повною відмовою від ядерного шантажу Путіна. Так звідки ж страх допомогти країні, чиїх невинних цивільних вбивають?

По-третє, незалежно від того, чи є стаття 5 блефом, відмовляючи Україні в проханні про військову техніку, яку вона потребує, щоб захистити себе від військових злочинів, скоєних набагато більшим, набагато могутнішим, озброєним ядерною зброєю загарбником, НАТО дає зелене світло всім подібним державам-хижакам, які володіють ядерним арсеналом. Висновки з цього також очевидні. Хоча життя людей, які проживають у країнах-членах НАТО, можуть бути варті того, щоб їх захищати за будь-яку ціну від зовнішньої агресії, то життя українських громадян (і, в цілому, всіх людей, які проживають за межами країн НАТО) не варті цього.

По-четверте, якщо стаття 5 не є блефом, тоді може бути ще одна, більш цинічна причина, яка лежить в основі бажання НАТО обмежити свою участь у військовій допомозі Україні. Тобто, з точки зору НАТО, є переваги залишатися в стороні, поки Росія або програє війну з Україною, або окупує Україну, але потім отримає смертельних поранень після багатьох років безуспішної боротьби з невблаганною партизанською війною з боку рішучого українського опору. У будь-якому випадку, Росія зазнає нищівної поразки, НАТО переможе, а Україна ... ну, Україна буде знову покинута світом у свій час потреби, щоб зазнати нестерпних втрат і неймовірних руйнувань, перш ніж знову піднятися з-під завалів, відбудуватися і відновити свою демократію, свій суверенітет і незалежність, і зробити всі необхідні кроки, щоб більше ніколи не покладатися на обіцянки інших, як це було, зовсім недавно,  у 1994 році. Як добре знає світ, згідно з Будапештським меморандумом, Україна добровільно передала весь свій ядерний арсенал Росії в обмін на обіцянки Америки, Великобританії та Росії захищати її суверенітет, незалежність та територіальну цілісність. Навряд чи вона коли-небудь знову зробить таку помилку.

Ми молимось, щоб припущення, наведене вище, було невірним. Але якщо НАТО не надасть Україні військову техніку та допомогу, необхідну для перемоги над Росією, виправдання НАТО щодо відмови від такої допомоги назавжди залишаться підозрілими.

Богдан Романюк є членом правління "Canada-Ukraine Foundation".