Нічна ракетна атака була справжнім випробуванням. Росіяни змінюють підходи, вчаться, намагаються покращувати ефективність своїх залпів. Слава українській ППО, що міцно поділила цю атаку навпіл. Красунчики. Думаю, це особисте відчуття, росіяни зараз виходять на пік своїх можливостей з точки зору цих атак. Від зміни місць доданків сума не змінюється. Натомість ми очікуємо посилення української системи ППО протягом наступних місяців новими зразками.
Не подумайте невірно. До атак потрібно відноситись вкрай серйозно. Ми бачимо руйнування будинків, критичної цивільної інфраструктури, об'єктів енергетики. Гинуть українці та українки. Хто сьогодні не плакав від песика у Золочівському районі Львівщини. Цуценя втратило свою родину і свій дім… Разом з тим, Україна добре навчилася лагодити критичні пошкодження за блискавичні терміни. Росія ж, місяць готуючись до нічної атаки, так нічого і не досягла. Максимум – це пропагандистський ефект. Чергове «возмєздіє». Хоча насправді, атакувати вони були готові ще до річниці так званої СВО. Очевидно, що масові обстріли вже не будуть основною стравою, а лише інгредієнтом. Попереду нас очікує потужний український наступ, до якого лишились лічені тижні, якщо вірити прогнозам профільних експертів та високоповажних осіб.
Росія боїться цього наступу. Саме тому палкою розгойдує ситуацію на півночі українських кордонів та південному заході.
Буквально декілька годин тому ГУР Міноборони України офіційно повідомляє, що росіяни планують масштабну провокацію на українсько-білоруському кордоні. Висвітлювати це все діло має особисто глашатай Соловйов і компані. За інформацією розвідки, плани окупантів передбачають загрозу руйнування об'єктів інфраструктури та можливі жертви серед мирного населення. Мета провокації – створення ворожої суспільної думки щодо України з боку білоруських громадян та забезпечення повноцінної участі збройних сил країни у війні на боці рф.
Пам'ятаєте, вираз Лукашенки про «гниду Зеленського»? Це лише вершина айсберга. Послухайте, що торочить Азарьонок та інші білорашні пропагандисти. Завдання-мінімум для Росії на українсько-білоруському кордоні не змінилась – тримати достатній рівень напруги, щоб Україна не могла перекидати додаткові резерви на Донбас і південь. Лукашенко, очевидно, готовий бути такою червоною ганчіркою, але йти білоруською армією у двобій з українцями боїться. Звичайно, ми маємо такі кричущі випадки, як загибель на українсько-білоруському кордоні 33-річного тероборонівця волинської бригади Сергія Панасюка. Відповідь про причини загибелі нашого захисника врешті має прозвучати. Не думаю, що самопроголошений диктатор Білорусі готовий на щось більше, ніж провокації.
Далі. Разом з Білоруссю ми бачимо, як загострюється ситуація і в районі Придністров'я. Нагадаю, це невизнана республіка, є частиною території Молдови та фактично окупована росіянами з початку дев'яностих років. У «міністерстві держбезпеки» ПМР, прости господи, заявили про підготовку теракту нібито українською Службою безпеки. Знову терористи? Це ті, про яких говорить Путін? Чи Лукашенко? Хлопці, змініть спічрайтера! Тим паче, як казав Леонід Данилович, «це ж було вже». Менше року тому в Придністров'ї відбулися п'ять інцидентів, вкрай невдало зрежисованих, які хотіли повісити на Україну. Ці події лягали в план Кремля для того, аби захопити Одещину. А що зараз?
По-перше, Молдова. У всіх на очах гібридні методи розкачування внутрішньополітичної ситуації для подальшої російської інтервенції. По-друге, це знову ж таки стримування частини українських захисників на південному заході. Як то кажуть, розділяй і володарюй.
Проблема росіян в тому, що вони вважають всіх довкола сліпими, як кошенята. Оборонці України не раз доводили, що можуть розкусити плани ворога. Без несподіванки у росіян не буде і переваги. Натомість ми бачимо, як кремль досі гадає, де ж відбудеться той широко анонсований наступ українців. Хай понервують. Для багатьох окупантів ці емоції стануть останніми.
