Не треба вірити тому, що вам говорять. Мені, як мешканцю України, який виїхав через війну в Латвію, обіцяли соціальну підтримку, допомогу у соціалізації, а також тривале перебування на території країни. Але виявилося, що «допомога у соціалізації» має прихований контекст.
Мене, як і багато кого з моїх знайомих, зобов'язали проходити курси адаптації. У принципі, ідея адаптаційних курсів дуже гарна і правильна. Мені здавалося, що завдяки їм я зможу поступово адаптуватися у новій країні та звикнути до соціуму. Але замість цього я отримав порцію ненависті до свого народу, втрату впевненості у собі і нав'язування «правильних ідеалів».
Я прекрасно розумію, що країни Балтії також, як і Польща, негативно ставляться до русні. Я теж їх ненавиджу. Вони зруйнували мій будинок та намагаються знищити мою країну. Однак все виявилося набагато цікавіше. Я зіткнувся з колосальним слов'янофобством. Уявіть собі, що українців фактично порівнюють з росіянами! Мені відверто говорили, що ви слов'яни ніколи не зможете якісно керувати своїми країнами, через те ваші держави чекають тільки зубожіння та розпад. При цьому я практично постійно чув про порівняння своєї, як виявилося, неугодної країни з їхніми розвиненими країнами з європейськими цінностями. За маскою допомоги приховується бажання цілком поневолити український народ і нав'язати свою систему управління, систему цінностей і свою історію, в якій немає місця українській самостійності. І ця агітація не припиняється ні на хвилину.
Хто їм взагалі надав право вважати нас бракованими, не такими як вони, і прираховувати нас до росіян? Чому для побудування своєї держави ми повинні орієнтуватися на Варшаву, Таллінн і Ригу? Чому під виглядом адаптаційних курсів вони нав'язують свою думку, якою повинна бути Україна і як її відновити? Я зрозумів, що прибалти не бачать різниці між Україною та рашкою. Я втік від війни, а приїхав в країну, де мене звуть руським і вважають ні на що не здібною та нікчемною людиною.
