З часів Революції Гідності в Україні кількість недержавних громадських організацій збільшилася в рази. І хоча деякі з них досі мають величезне значення у намаганнях дати хоч якійсь поступ Україні, більшість же з них перетворила свою діяльність не просто в засіб заробляння грошей, але й в «замилювання очей» більшості українцям на користь владних олігархічних еліт.
Роками недержавні організації(за рахунок західних платників податків) твердили, що головною перешкодою України на шляху до «цивілізації» є не стільки корупція чи війна, і навіть не відсутність реформ та намагання їх скомпрометувати, а щось більш «страшне» — гендерна нерівність! Причому «нерівність» ця проявлялася саме в кількісному значенні, а не в тому, що у нас повністю не працюють «соціальні ліфти» для будь-яких людей незалежно від статі!
Тож, вирішивши це «кількісне питання», на думку багатьох активістів і політиків, Україна мала б зажити як середньостатична країна ЄС. Саме для цього вже не перші вибори діє, так звана, «гендерна квота» для партійних списків. Як же ця квота спрацювала і чи допомогла вона дійсно подолати «нерівність» у політиці? Відповідь очевидна — вона таки допомагає(якщо говорити про кількість). Чи стане від цього в країні краще жити? Ні. Чому?
Бо хоч жінок і буде більше в місцевих радах, однак якісних змін в їх роботі ми не побачимо. Щоб це зрозуміти достатньо переглянути партійні списки. Так, наприклад, від партії «Батьківщина» в Київраду буде балотуватися дружина Романа Насірова Катерина Глімбовська, а також Алла Шлапак, відома представниця команди Черновецького. Хоча для справедливості треба зазначити, що представники колишньої «молодої команди» представлені майже у всіх партіях, які беруть участь у виборах до Київради.
Роман Насіров та Катерина Глімбовська.
Від «Європейської солідарності» в Києві йде 20-річна дочка народного депутата Володимира Ар'єва — Ярина, не забуваючи, що список самої «ЄС» в Київраду очолила дружина Петра Олексійовича Марина Порошенко. Так само виборчі списки очолили дружини Олега Ляшка, Дмитра Кулеби, Геннадія Зубка та інших відомих політиків і не тільки.
Але для того, щоб не уподібнюватися «борцям за гендер» треба зазначити, що такі історії є й серед чоловіків. Так, зокрема, прославився на всю країну 19-річний син народної депутатки від «ОПЗЖ» Наталі Королевської, а також сім'я Галаєвих у Сумах, де всі три представники однієї сім'ї йдуть від трьох різних партій! В Київраду йде також син нардепа від «ЄС» Андрія Лопушанского — Андре. І таких прикладів по країні настільки багато, що перераховувати їх можна до безкінечності. Такого розквіту непотизму й корупції Україна ще, мабуть, не бачила. А головне, що такого кумівства немає ні в одній країні ЄС!
Але сенс залишається один — введення гендерної квоти, дає лише кількісні, але не якісні зміни. «Сім'ї», судячи з усього, залишаться у «керма» країни. Яка різниця скільки жінок у місцевих радах, якщо це представниці тих же владних кланів, що грабують країну роками? Як можна кількісні показники підносити над якісними?
Борець із расовою сеграцією Мартін Лютер Кінг казав:"У мене є мрія — щоб одного дня наша нація піднялася в повний зріст і втілила в життя справжнє значення свого кредо — істину, яку ми вважаємо самоочевидною: всі люди створені рівними ... Я мрію, що прийде день, коли мої діти будуть жити в країні, де про них будуть судити не за кольором їх шкіри, а за їхніми особистими якостями" . На жаль, мрії Мартіна Лютера Кінга через півстоліття не тільки не були втіленні, але й були спотворенні, коли в країнах Заходу почали вводити квоти за расою, нацією та гендером.
Мартін Лютер Кінг під час виголошення своєї відомої промови "У мене є мрія". Вашингтон, 28 серпня 1963 року.
Сучасні, так звані, "захисники меншин" повертають головні ідеологеми націонал-соціалізму, коли колір шкіри, раса та стать визначають майбутнє людини та її успіх. Ми повертаємось в 20-30 роки ХХ століття, коли невдачі та поразки пояснюють не хибними ідеями чи здібностями, а фізіологічними особливостями. Ми повертаємось у ганебні часи, коли людей починають рахувати як худобу і бездушні одиниці, забуваючи про професійні і моральні якості.
Але головне те, що цю тенденцію дуже вдало підхопили наші владні олігархічні клани, які відвертають увагу українців від справжніх причин занепаду України, використовуючи "західних активістів". Протидіяти їм важко, враховуючи, що більшість ЗМІ під олігархічним впливом. Але, якщо ми не визначимо для себе головні причини нашого сучасного стану, а саме — корупцію, яка породжена кримінальним походженням грошей майже всіх політиків і бізнесменів, ми нічого не змінимо. Поки що цією проблемою займається тільки ФБР, розслідуючи справи Фірташа та Коломойського.
Але ми не маємо чекати ФБР, ми маємо почати допомагати йому і собі. Для початку, перевіряючи досьє тих людей, які йдуть за виборчими округами. Це важко, але ми повинні хоч з чогось починати. Олігархів та їх висуванців багато, а час можливостей спливає. І вибори треба використовувати на свою користь, даючи "електоральний бій" олігархам та їх приспішникам.
