Вже останні декілька тижнів продовжуються мітинги та погроми в США. Деякі ЗМІ порівнюють їх з Майданом (причому це роблять як вітчизняні, так і російські ЗМІ), західні ж ЗМІ порівнюють це з продовженням боротьби проти расизму на прикладі руху за права афроамериканців під керівництвом Мартіна Лютера Кінга. Але і перша, і друга точка зору притягнута «за вуха». Насправді ж ситуація у США цілковито повторює події, які відбувалися у Китаї пів століття тому.
Капітуляція зверху.
8 червня в центрі міста Сіетл була проголошена так звана «Автономна Зона Капіталійського пагорба» (CHAZ). Цікаво, що захоплення цієї частини міста і проголошення «автономії» відбулося саме в той день, коли поліцейські вимушені були залишити свій поліцейський відділок за рішенням міської ради Сіетла (де всі члени від Демпартії США). Крім того, за декілька днів до цього, мер Сіетла (також від Демпартії) Дженні Дуркан заборонила поліцейським використовувати сльозогінний газ. Тим часом, такі рішення були прийнятті в деяких інших штатах(як правило, де місцева влада представлена тією ж Демпартією). В Міннеаполісі (звідки і почалися протести) місцева рада зібралася взагалі повністю розпустити поліцію.
«Ви покидаєте територію США», — напис на вході до так званої «Автономної Зони Капіталійського пагорба».
Український читач, відслідковуючи ці події, мимоволі пригадає весну 2014 року. Коли завдяки повному потуранню і бездіяльності центральної та місцевої влади, невеликі купки російських найманців захоплювали величезні міста та адміністративні будівлі на Сході України, де потім проголошувалися такі самі «автономні Зони». За почерком може здатися, що це планувала одна й та сама людина. Однак, у випадку зі США ситуація набагато заплутаніше, ніж здається на перший погляд.
Підконтрольний бунт.
Протести в США не є антисистемними. Чому? Бо по-перше, важко назвати протестом погроми, під час яких масово розграбовуються магазини і трощаться історичні пам'ятки. А по-друге, ці погроми чомусь відбуваються переважно в штатах, де губернаторами і місцевими головами є представники від Демократичної партії або малих троцкістсько-соціалістичних партій. Тобто, погроми проти начебто «білого інституційного расизму» масово відбуваються не в колишніх «конфедеративних» штатах по типу Техасу чи Оклахоми, а в Каліфорнії, Міннесоті та в інших «синіх» штатах, де місцева влада десятиліттями знаходиться під контролем «прогресивних» лібералів від Демпартії.
Виникає когнітивний дисонанс. Навіщо місцевій владі максимально доводити ситуацію до безладів? Навіщо доводити своє місто до мільйонних збитків? Нормальна місцева влада не буде потурати хаосу у власному місті. Але це, на перший погляд. Бо, коли подивитися з точки зору, а у кого знаходиться наразі центральні органи влади — все стає зрозумілим. В боротьбі за головні управлінські важелі в державі — всі методи гарні. Особливо, якщо ці методи вже колись застосовувались.
Повторення китайського «прийому».
В далекому 1966 році Мао Цзедун і його поплічники мали дуже хитке становище в управлінні китайською Компартією. Це відбулося внаслідок «Великого стрибка»(масштабна політична і економічна кампанія в 1958-1961 рр.). По суті, це була «калька» Сталінської індустріалізації та колективізації 1930-х. Наслідки для Китаю були ті ж самі. Через голод та виснаження загинуло до 45 мільйонів людей(точна цифра невідома і може бути ще більшою), з яких 2,5 мільйонів були замордовані в таборах або вбиті.
Після таких результатів та через критику частини Політбюро Мао був змушений залишити пост Голови КНР. Однак, він зміг залишити за собою пости Голови Компартії Китаю та Голови Військової Ради ЦК КПК. В той же час значний вплив в управлінні Компартією отримали прибічники більш ліберального економічного курсу. Серед них був і майбутній творець китайського економічного дива Ден Сяопін.
Мао такий хід справ не влаштовував. Прибрати ж своїх конкурентів у Пекіні і на місцях він вирішив у незвичний спосіб. 16 травня 1966 року Політбюро Компартії Китаю видало «Директиву 16.05». Директива давала установку на знищення «представників буржуазії» і противників Мао Цзедуна в партії, ЗМІ, освітніх, наукових і культурних установах. Так стартувало десятиліття епохи «Культурної революції».
Агітаційний плакат часів «Культурної революції», який закликає розгромити клас капіталістів та реакційну лінію Дена Сяопіна та Лі Шаоці(тодішній Голова КНР). Характерно, що обидва зображені в образі кішки, про яку говорив Ден Сяопін, обґрунтовуючи недосконалість комуністичної економіки.
«Культурна революція» не була аналогом Сталінських чисток. Цей терор проводився знизу, руками простих людей. По своїй суті, він нагадував те, що зараз відбувається у США, тільки масштаби були в рази більшими. Роль "Black Lives Matter" і «Антифа» в Китаї виконували хунвейбіни(з китайської «червоні мисливці») та цзаофані("бунтарі" з кит.).
В ряди хунвейбінів входила студентська та шкільна молодь, до цзаофанів належали молоді низькокваліфіковані робітники. Ці дві організації були мобілізовані і створені у серпні 1966 року. Цей місяць увійшов в історію як "червоний серпень". Тільки в Пекіні було вбито 1772 людини, а 33.695 домогосподарств було розграбовано. В одному із районів Пекіна відбулася славнозвісна "Дасінська різня"(за назвою району) у ході якої за 6 днів було вбито 325 людей, найстаршій жертві було 80 років, наймолодшій 38 днів.
Хунвейбіни на площі Тяньаньмень у вересні 1966 року.
Пекін був наочним прикладом для хунвейбінів з усього Китаю. Міністр Суспільної Безпеки Китаю Се Фучжи 26 серпня заявив, що працівники міліції мають захищати хунвейбінів і не арештовувати їх за вбивства, адже це неправильно заарештовувати "червоногвардійців" за вбивство "поганих" людей. Молодим "бунтарям" розв'язали руки, але, звичайно, під пильним спостереженням "всебачащого" Мао.
Публічна порка "реакціонерів".
Разом із цим, була розгорнута масштабна кампанія по боротьбі з "чотирма пережитками", а саме: старим мисленням; старою культурою; старими звичками; старими звичаями. Нищилися численні пам'ятки архітектури, були спалені та знищенні тисячі книг, картин, старого посуду і кераміки, вік яких іноді складав до кількох тисяч років. Багато історичних пам'яток було втрачено назавжди. Прем'єр Чжоу Еньлай для захисту Забороненого міста від хунвейбінів наказав виставити війська. Завдяки цьому, воно залишилося чи не єдиною пам'яткою, яка змогла уникнути ушкоджень під час "культурної революції". Розплатився за цю "витівку" Чжоу Еньлай своєю дочкою Сунь Вейши, актрисою і режисеркою у театрі, яка була замордована у в'язниці в 1968 році.
Спалення буддійських статуй.
Тим часом Китай став полем справжнього хаосу та "війни всіх проти всіх". Після розправи над "відступниками", почалася справжня боротьба за контроль у містах між різними угрупуваннями хунвейбінів та цзаофанів. В Кантоні, для прикладу, в збройних перестрілках використовували навіть артилерію. В деяких інших містах застосовували бронеавтомобілі і танки. Восени 1967 року для відновлення контролю над країною, Мао застосував армію. В деяких містах хунвейбіни надавали супротив армійським підрозділам. Врешті, організації хунвейбінів і цзаофанів під тиском вимушені були саморозпуститися. Декілька їх керівників було страчено у квітні 1968 року. Інші ж члени були відправлені у віддалені сільські райони Китаю, де перебували там до 10 років.
Але головна ціль була успішно досягнута. Мао очистив партію від опозиції. Тепер він мав повністю підконтрольну собі Компартію. Однак, катастрофічні наслідки "культурної революції" глибоко засіли в свідомості репресованих і дійсних членів КПК. Після смерті Мао, та партійна опозиція, з якою Мао боровся, все ж таки змогла взяти владу у Політбюро і засудила "культурну революцію", назвавши її "смутою". Однак, роль самого Мао вирішили сильно не акцентувати, зваливши всю провину на його тодішнє оточення.
Аби не Трамп.
Потурання масовим протестам у США на місцях має зрозумілу ціль. Істеблішмент Демократичної партії та інша "прогресистська" громадськість думає, що застосувавши методики Мао Цзедуна, вони зможуть "ухитати" на майбутніх виборах Трампа і заразом всю Республіканську партію. Такі радикальні дії проти своїх політичних опонентів в Америці не застосовували з часів Громадянської війни 1861-1865 рр. Однак, хтось може сказати, що і ситуація того вимагає. Адже зараз знову стоїть питання боротьби з "інституційним расизмом". Проблема лише в тому, що його, насправді, не існує.
Інституційному расизму було покладено остаточний кінець в 1968 році прийняттям Конгресом "Закону про громадянські права". Що ж стосується насилля зі сторони поліції, то маючи статистику, ми можемо побачити, що від рук поліції афроамериканців (у порівнянні з іншими расовими групами) гине в 3 рази менше, аніж білих, азіатів та іспаномовних відповідно. Однак, більше всього вбивають в США саме афроамериканців.
Хто це робить? Як не дивно, самі афроамериканці.
Статистика вбитих афроамериканців залежно від расової приналежності вбивці.
Афроамериканцям треба боротися не за ліквідацію поліцейських департаментів, а за їх посилення, особливо в районах, де вони компактно проживають. Рівень злочинності в так званих гетто просто зашкалює, бо поліція "від гріха подалі" туди не заїжджає(після останніх протестів не заїдуть і поготів). Тому заклики про скасування поліції як такої, можуть виголошувати тільки люди, яким абсолютно наплювати на ті самі життя "чорних" і які зацікавлені в перетворення всієї Америки в одне велике гетто з постійними перестрілками і пограбуваннями.
Та все ж, протести почалися після вбивства афроамериканця Джорджа Флойда "білим" поліцейським. І хоча його арешт був правомірним(Флойд розплатився фальшивими доларами і мав при собі наркотики, які спішно викидав при затримані), причиною його смерті став удушливий прийом, застосований під час утримання. На цей поліцейський прийом удушення були скарги ще задовго до цього випадку. І скарги були від представників різних расових груп. Саме тому президент США Дональд Трамп і підписав указ про реформування поліції, де, в тому числі, забороняється використовувати зловісні удушливі прийоми.
Причиною смерті Флойда є непродумана поліцейська інструкція і правопорушення самого Флойда(не поширював би фальшиві долари, то й не затримали б). Яке відношення до реформи поліцейських стандартів мають знесені пам'ятники Христофору Колумбу та розграбовані магазини Apple? Яке відношення до цього має сплюндрований Black Lives Matter меморіал бійцям 54 Массачусетського піхотного полку, в який входили афроамериканці, які воювали проти конфедератів? Відповіді на ці питання "прогресивна" американська громадськість чомусь не дає.
Меморіал бійцям 54 піхотного полку в Массачусетсі.
План Демократичної партії щодо забезпечення перемоги на президентських виборах через потурання погромам — є провальним. Адже США — це не тоталітарний Китай часів Мао. Прості американці, подивившись, яку їм пропонують альтернативу замість Трампа, знову за нього проголосують. Однак, для Трампа ці погроми теж не віщують нічого доброго. Він розуміє наскільки сильно ці протести підривають економіку США і, як наслідок, її могутність. Та це ще й після збитків від короновірусу.
Один із сплюндрованих пам'ятників Христофору Колумбу.
Найбільшим же бенефіціаром погромів в США є Китай, який швидко відновлює економіку після пандемії. Крім усунення економічного конкурента у вигляді США, Китай значно ослаблює сили самого Трампа, який погрожував "покарати" Китай за приховування і розповсюдження пандемії короновірусу. Зараз Трампу, з ослабленою економікою та купою безпекових проблем, виконати це буде значно важче.
Важливо ж зрозуміти й те, що погроми поширились не тільки через сприяння міських рад від Демпартії. В США вже багато років готувався "ґрунт" для таких "протестів". Неправильна соціальна політика, заідеологізована гуманітарна освіта, відсутність вільної дискусії через норми "політкоректності", створили теоретичні засади для руйнування старих "капіталістичних порядків". Звичайно, великий внесок для цього зробило і радянське КДБ, яке багато років у поті чола працювало над збільшенням кількості "корисних ідіотів". Тільки "плоди" цього СРСР не застав, бо розвалився. А ось Китай ці плоди оцінив і наразі "знімає вершки".
