7 серпня 1932 року радянська влада прийняла Постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності».
За найменше посягання на державне майно комуністична московська влада передбачила від 10 років ув'язнення з конфіскацією майна. А будь яке майно могло бути визначене, як державне: буряк в полі, скошене збіжжя, просипане на дорозі зерно…
Пам'ятаєте, як Жеглов розкручував в Большому театрі Ручєчника, коли той з подільницею шубу з гардеробу поцупили?
- Вещь вы взяли у жены английского посланника, а по международным соглашениям за шубку норковую, стоимостью в 100 тысяч всего-навсего, платить придётся администрации Большого театра. Государственному учреждению. Усекаешь, Ручников, о чём я толкую?
- Указ 7-8 шьёшь, начальник?
Мій дід в зиму голодомору підпрацьовував у зерносховищі. В кишенях після зміни якесь зерно додому ніс. Сім'я вижила, діду пощастило. Бо він був злочинець за «Указом сім-вісім», в будь-який момент міг отримати десятку, а то й смертну кару. Сотні тисяч українців (і не лише) через цей указ лишилися життя, волі, домівок, майна, родичів…
Діяла ця постанова до 1959 року.
