Схід України в інтеґративних процесах сучасного державотворення
Загальнонаціональна ідеологія — це взаємоврахування інтересів різних сил суспільства. В українських реаліях — це взаємоврахування інтересів Сходу і Заходу. Цікаво, що ще перед розпадом Союзу в літературі з'явилася майже пророча оповідь про двох лідерів — російськомовного східняка-шахтаря і україномовного західняка, які порозумілися і дали початок радикальним змінам в Україні. Були факти такого порозуміння і в житті.
Так під час «оксамитової революції» 1990-х років шахтарські страйкоми Донбасу разом з першою українською масовою громадсько-політичною організацією — Товариством української мови, точніше його Донецькою філією разом виступали за відродження в Донецьку української. Тобто на початках відродженої Української держави настрої національно-демократичних і робітничих рухів реґіону Донбасу корелювали в принципових питаннях, що створювало добрий ґрунт для подальших інтеґративних процесів.
На жаль цей делікатний процес не набув розвитку — йому завадили і внутрішньопартійні чвари, поділи молодих українських партій популярних серед робітників Сходу (зокрема у Республіканській партії зразка 1990-тих), і акцентація РУХу на мовно-культурних проблемах, в той час як соціально економічні відсувалися на другий план. У робітничих рухів Донбасу навпаки — програмними домінували соціально-економічні питання.
Спроби зближення позицій шляхом перебудови самого РУХу були втрачені у середині 1990-х років. Згадаймо хоча б пропозицію Д.Павличка про поєднання еліт у РУСі, яка не пройшла на партійному з'їзді РУХу, внаслідок чого Л.Кравчук його покинув. Пропозиція, висунута донеччанами-рухівцями у 1996 р. щодо нової кадрової політики з опорою на авторитетних професіоналів з регіону, нової програми РУХу зі збільшенням ваги соціально-економічних факторів, теж не пройшла (на нараді в Києві були присутні В.Чорновіл, В.Черняк, В.Коваль та ін., від Донецька — В.Білецький), що обумовило подальше віддаляння націоналдемократів РУХу від робітничих рухів і реґіону промислового Сходу.
Тобто процеси дезінтеґрації та спроби інтеґрації «Схід-Захід» йшли давно. Отже, інтеґрація реґіонів можлива на ґрунті поєднання в одне ціле «романтизму» Заходу України і «прагматизму» Сходу. Це поєднання втілюється у простій і загальнозрозумілій формулі: «Україна — наш дім» або «Україна — наш дім, а Київ — мати городів руських». Проти такої формули немає застережень ні на Заході, ні на Сході. Образ спільного «українського дому» має державотворче наповнення, згадка про першооснову Києва (Київської Русі) — консолідуюча як у ретроспективному, так і перспективному плані.
[ Володимир Білецький, «До VI Міжнародного конгресу україністів 28 червня — 1 липня 2005 р.Схід України в інтеґративних процесах сучасного державотворення.» — Донецьк: Східний видавничий дім, 2005.
