Сьогодні я вам буду скаржитися про наболіле. І тут навіть не про туризм мова, який нині знаходиться по-за будь-яких ліній уваги під час війни. Хочу вам розповісти про навчання. А точніше про викладання. Так би мовити зворотній бік вчителя.
⠀
Ще до початку повномасштабного вторгнення мені запропонували викладати робототехніку в класі НУШ (Нова українська школа). Маючи за плечима інженерну освіту з правом викладання, мені стало цікаво просто сам напрямок, тож вирішила спробувати. Програми нормальної немає, підручників тим паче, бо предмет зовсім новий. Зусилями директора школи, куди мене запросили, були придбані круті набори з міні компьютерами microbit та якісь посібники, що розраховані і на інформатику і на робототехніку. Посібники підійшли тільки на 20%, але це краще ніж нічого, бо потрібно на щось орієнтуватися.
⠀
Власне кажучи на цьому ми й пострибали в навчання. Очний був тільки один урок, бо потім бацнув карантин, потім війна накрила вже всіх та кожного і ніхто з онлайну не виліз. Втім працювати ми менше не стали. Щоб провести один 30 хвилинний урок потрібно було витратити 3-5 годин підготовки. Бо адаптування неіснуючого матеріалу до віртуальних уроків це ще те задоволення. І там де діти мали практично щось крутити руками, ми були вимушені придумувати якісь ігри, калькулятори на симуляторах. Хоча практичні набори вже придбані.
⠀
Що таке навчання в онлайн я думаю не варто пояснювати?! Діти втрачають увагу вже на третій хвилині, купа відволікаючих чинників, хтось не встиг, хтось проспав, а когось взагалі вивезли закордон. Тому я робила практичний посібник до кожного уроку, щоб діти могли самостійно опрацювати в будь-який момент. Якось доповзли до кінця семестру, умовні оцінки отримали всі.  Правда про рівень адекватності тих оцінок навіть мови немає.
⠀
Сьогодні була в школі, намагалась дізнатися що там по оплаті за вичитані уроки. Я працювала за договором підряду, тобто мені виплачували тільки години вичитки. Про підготовчий час ніхто й мови не веде. І виявилося, що для вчителя навіть з категорією (бо вчений ступінь таки дає певний профіт) з усіма надбавками та % за престижність, достатня оплата в 108 грн за урок. При нормі в 18 годин на тиждень, маємо зарплату в 1944 грн в тиждень. Ну за місяць, думаю порахуєте.
⠀
І тепер в мене питання: «Чи дуже вмотивованим буде вчитель на вдосконалення та розвиток за 8 тисяч гривень в місяць?!» Ну добре, докинемо певні проценти за класне керівництво, якісь там посібники та методички, виставки та конференції (які також вимагають часу) та отримаємо 10-12 тисяч.
⠀
А ще додайте до основного навантаження вчителювання сучасні умови роботи. Мало того що потрібно викласти матеріал, так ще й аніматором потрібно бути, щоб дітям було цікаво й вони не лізли в телефони гратися на уроці. Бо ж це вчитель винен в погано наданих знаннях. Батьки потім тільки претензії висувають стосовно того, що вчитель не зацікавив, не привив любов та жагу до знань. Угу, за 108 грн за урок на 30 учнів. А якщо вчитель геть без категорії та тільки-но після педосвіти, то 67 грн за урок.
⠀
Радянська система тарифікації та НУШ — це так круто. Коли пропонували освітянам не підвищувати зарплати, а змінити сам принцип оплати праці, то все було не на часі. І далі так буде. Допоки чорт на кота не обернеться. Бо асфальт важливіший за освічених громадян. Бо оплачувати по три помічника нардепів важливіше ніж дати можливість дітям отримувати сучасні та кваліфіковані знання. Бо... 100500 причин чому не потрбіно робити реформи оплати праці вчителів.
⠀
Чи доживу я колись до іншого життя? Можливо й ні.
Чи побачу я класну шкільну освіту в Україні? Маю побоювання, що ні.
Чи захочу я йти працювати далі в освіту з такими з/п? Якось негативна відповідь напрошується й на це питання.
І чи захочу я віддавати свою дитину в таку школу? Питання геть риторичне.
⠀
Але все це не на часі. І так буде ще дуже довго.