— Буде глючити, — сказала Перша.
— Вона й так глючила, — відповіла відьма в чорній сукні. Я побачив, як вона зробила кілька змахів руками над конструкцією — і куля засвітилася зсередини. — Отже… Куле! О, куле! Дай нам відповідь на запитання: хто сьогодні був у будинку Четвертої?
— Щось видно? — витягла шию відьмочка в рожевому. Друга напружено вглядалася в прозорий сяйнистий кришталь.
— Щось з'являється… Якість літери… Зараз прочитаю. «Два круасани та велике капучино із собою». Тьфу!
— Я ж казала, що буде глючити, — сказала відьмочка в зеленому.
— Маєш кращу ідею? Спробуймо ще раз. — Друга потрясла кулю та повернула її на імпровізовану підставку. — Куле! О, куле! Де зараз той, на кого ми чекаємо?
— Щось є? — спитала відьма в рожевому.
— «Він у шоку», — прочитала вголос Друга. Відьмочки зареготали.
— Гаразд, побавилися — і досить, — сказала Перша.
— Ні, чекай, її для того створено, щоб давала відповіді. Куле! О, куле! «У шоку» — це що?
Насправді у шоку буде читач, який візьметься за цю книжку. Особливою її робить не лише актуальність, адже сьогодні, коли перехід на українську мову є важливим кроком для переселенців в усіх регіонах України та за кордоном (сама авторка — кримка, яка 2014 року переїхала до Львова, почавши спілкуватися українською), а те, що у такий спосіб про рідну мову заговорили чи не вперше. І не дивно, що такі книжки, як «Мова. Таємниці відьом» Наталі Місюк завжди були і залишаються важливими і для україномовного населення, адже справа виховання нового покоління мовців (і читачів) за умов глобальної технократії і вихолощення національного духу потребує все більш творчого підходу і відповідної стилістики.
Таким чином, перед нами пригодницька історія, яка розповідає про особливості української мови, і це дуже важливо для нашого сьогодення, коли питання переходу на українську як ніколи актуальне. Що ж до пригод у цій історії, то вони тут на кожному кроці! Так, до таємничого містечка, в якому живуть чотири відьми, що варять чарівне зілля з українського правопису, головний потрапив з не надто казкових причин. Хто він – дізнатися, за сюжетом, легко. Складніше йому самому, адже так само, як авторку книжки, з рідного дому його вигнала війна. І це не дивно, що основою цієї історії став особистий досвід авторки Наталі Місюк.
«Що далі? – міркує головний герой. — Бігти лісом уночі? Бррр…. Від самої думки мені стало якось моторошно. „Мурмураре, зберися!“ — сказав я собі і згадав, що мушу сфокусуватися на головному: повернутися до Івана та Мами. Тож я чекав на будь-яку інформацію стосовно шляху до них. Відьми щойно згадали Київ, можливо, скоро загадають і про дорогу до нього. — Моя черга? — запитала Третя. — Тільки я вигукувати не буду, з вашого дозволу. — Але ж подумки будеш? — уточнила Четверта. — Подумки — обов'язково. У мене „осінь“, „матір“, „тінь“ та „сіль“. Я спробую додавати „-е“. І, щоб заощадити час, — вона прикрила рот рукою та солодко позіхнула (я миттєво зробив те саме), — я одразу змінюватиму слова всередині, якщо так краще звучатиме. „Осене“, „матере“, „тіне“, „соле“. — Ніби добре. Нехай буде так. Година вже пізня, час би й закінчувати».
Тож чи повернеться наш герой додому? Чи допоможуть йому в цьому знання української? Хай там як, але дізнатися про це можна, лише прочитавши цю цікавезну книжку, а вже добре знаття рідної мови ніколи зайвим не буде!
Наталя Місюк. Мова. Таємниці відьом. – К.: Видавничий дім "Mamino", 2024
Ілюстрація: Олена Васіна
