УВАН-ЧАЙ

Вип'ємо за Івасика-Телесика,

закусимо жменею макарон.

Була в нас граматика, була й лексика,

нині плаває мовою лиш Харон.

Пропонує конверти, бланки, інструкції,

мапи, зачитані ним до дір.

Заморський павич до ніг його тулиться,

сп'яну виміняний на мундир.

Вийде на бережка і ощадливо

порахує грошики за перевіз.

Потім з баркаса гукне Терещагіна,

потім сидять – до півнів, до сліз.

Була, мовляв, у мене митниця –

повний, як водиться, синтаксис.

А тепер, бач, зі стелі сиплеться,

дочка-хвойда і син-таксист.

Вип'ють за потебнянською звичкою,

закусять морфемою й дивляться зло,

як повагом суне Лопанню-річкою

репресованих літер морфлот.

З книги «Поsтебня»