УВАН-ЧАЙ
Вип'ємо за Івасика-Телесика,
закусимо жменею макарон.
Була в нас граматика, була й лексика,
нині плаває мовою лиш Харон.
Пропонує конверти, бланки, інструкції,
мапи, зачитані ним до дір.
Заморський павич до ніг його тулиться,
сп'яну виміняний на мундир.
Вийде на бережка і ощадливо
порахує грошики за перевіз.
Потім з баркаса гукне Терещагіна,
потім сидять – до півнів, до сліз.
Була, мовляв, у мене митниця –
повний, як водиться, синтаксис.
А тепер, бач, зі стелі сиплеться,
дочка-хвойда і син-таксист.
Вип'ють за потебнянською звичкою,
закусять морфемою й дивляться зло,
як повагом суне Лопанню-річкою
репресованих літер морфлот.
З книги «Поsтебня»
