…Були чутки, що до друку готується книжка про мандри четвертого Президента України, і розмови про життя в дорозі не вщухали. «Ну, хіба це серйозно – говорити про таке зараз?» – можуть спитати люди.

Власне, вони вже питають.

– Звичайно, це серйозно, – каже один відомий письменник. – Ще б пак. Але я уявляю в'їзд Януковича в Донецьк. Верхи на великій білій свині і в золотій діадемі із свинячих вух.

– Ви так гадаєте?

– Так, звісно. Тут до ворожки не ходи.

– А я ось, знаєте, якраз ворожив на кавовій гущі для однієї пані, стурбованої поганими передчуттями. На дні чашки вималювалася білка, і це означало процвітання після невдач. Сидів я в цієї пані у московській квартирі до першої ночі. Коли її особисті питання до Гущі скінчилися, вона простягнула мені гроші і запитала, чи можу я наостанок поворожити про те, що буде з  президентом України Януковичем, який утік… Я не став цього робити.

– І правильно. Я ж кажу, без ворожки ясно, що він у Росії...

– Еге ж, у Ростові. Кажуть, висовувався з вікна свого авто, висолоплював язика і кричав до людей: «Я можу говорити! Я вмію говорити!» А ті перелякано тікали від нього у своєму Ростові.

– А ось і ні! Достеменно відомо, що Янукович зараз ні в якому не Ростові, а в Аргентині; він утік туди, прихопивши із собою оббиту сталевими смугами скриню, заповнену стодоларовими банкнотами. Сколотивши навколо себе групу інших втікачів, а також різного роду волоцюг і авантюристів, колишній президент організує експедицію вглиб аргентинської території.

– Чекайте, а мені казали, що після того, як Янукович зник, його літак приземлився в Фуджейрі, в Об'єднаних Арабських Еміратах. Це якась така «золота клітка» для втікачів диктаторів з Близького Сходу, з Азії і Африки, контрольована США і Великобританією. Чому йому дали можливість туди все вивести і потім спокійно відлетіти в Харків

– Та ні, не так. В районі, віддаленому на сотні миль від найближчих цивілізованих місць, експедиція знайде руїни, яким щонайменше дванадцять століть, і оселяться там. Спокушені заробітками, це місце зберуться індіанці та метиси з усієї округи. Янукович розіб'є їх на добре організовані робочі команди, за якими будуть доглядати його озброєні люди. І вже через кілька років потроху почнуть вимальовуватися контури режиму, про який мріяв Віктор Федорович – французька держава часів чудової монархії. Собі ж колишній президент відведе роль новоявленого Людовика XVI.

Через багато-багато років на них наткнеться роз'їзд кінної аргентинської поліції – в зім'ятих мундирах, з кольтами на ременях, в крислатих капелюхах, загнутих з одного боку. А навпроти них – охоронці в обладунках, з алебардами, і всі здивовано дивляться одне на одного, ніби різні часи і світи, що протиприродно зійшлися разом... по різні боки ґрат, які починають повільно, важко, з пекельним скреготом підніматися...

– Я чув про цю історію. Але у неї сумний кінець – ці поліцейські гналися за парочкою грінго і якоюсь красунею. В результаті будуть підпалені гігантські нафтові поля, знищені пам'ятки стародавньої цивілізації і сам народ, який дивом зберігся, а його скарби будуть використані для валютної інтервенції і підвищення курсу гривні.

Янукович у підсумку втече у Нову Швабію, кілька сезонів митиме посуд на полярній станції, а потім, зрозуміло, повернеться до Сибіру.

Але сумувати через це, любі мої, не варто, бо казочці скоро кінець, про що, кажуть, колись можна буде прочитати в книжці.