Непокірна і загадкова, алхімія була каталізатором наукового прогресу та породжувала непересічних, талановитих учених. І вона таки існувала, попри вогнища інквізиції, гоніння й заборони, про що й поговорили з дослідником «алхімічної» історії, заслуженим діячем науки і техніки України, доктором медичних наук, професором, завідувачем кафедри менеджменту в охороні здоров'я, фармакотерапії і клінічної фармації у Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького, автором дослідження «Алхімія без упереджень» Андрієм Зіменковським.

- Пане Андрію, у своєму дослідженні «Алхімія без упереджень» ви нагадуєте, що протягом 1300 років історії існування цієї науки були Єгипетська, Грецька, Індійська, Китайська, Європейська та інші алхімії. Чи відрізнялися вони між собою, і якщо так, то чим саме? Що саме шукали алхіміки цих народів?

- Я відповім скоріше загадково, хоч, на перший погляд, відповідь може виглядати і глупо, водночас, – різниця є, і різниці немає. Поясню. Звичайно, географічні відмінності і різноманітність етносу, а відтак, – і мови, вплинули саме на різницю в алхімічних напрямках. Та суті це не змінило. Адже джерело цих Таємних Знань – єдине, і сягає, правдоподібно, часів ще до відомих нам цивілізацій. Всі алхіміки різних народів шукали те саме – Філософський Камінь, Еліксир Вічної Молодості, Панацею, можливості для розвитку надможливостей… Правда, перелічене могло мати іншу назву, в залежності від місця діяльності адептів – східних чи західних. Читав в одного медіума дуже влучне, на мою думку, трактування давнього міфу. Якось хлопчик зробив неможливе – він простягнув руку і витягнув меч Істини з каменю. То був меч Екскалібур. А хлопчик потім став королем Артуром. Той меч був Мудрістю. А як він витяг той меч ? Та звичайно ж – це просто алхімія.

- А чи існувала алхімія в Україні? Чи лишилися відомості про українських алхіміків, і чи є вони, як на вашу думку, вже сьогодні?

- Як відомо, Україна у всі ті «буремні» – і світлі, і темні роки Середньовіччя, входила до того чи іншого державного устрою – королівств, імперій, де алхімія була, по-суті, доволі таки звичайним явищем – предметом в освітній програмі, наукою, примхою, хоббі. Чи було щось подібне до алхімії в Трипіллі? Впевнений, що так. Чи було щось подібне серед козацтва? Ну, характерники ж були, шаблі кували і зброю робили, то значить мали справу з металургією. Я, зрештою, не вивчав це питання так глибоко і саме в цьому ракурсі. Проте, переконаний, що була й у нас алхімія. Адже «заходили» до нас тамплієри (зокрема, кажуть, супроводжували короля Данила, коли за короною він їздив, ніби деякі й осіли тут – в селі Середньому Закарпатської області замок їх був збудований). Масони були (зрештою, і своїх ми мали – Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Іван Франко та інші), були представники й інших таємних орденів. Та й лікарі, хіміки, аптекарі, містики теж були на наших землях. Тож, мабуть, і знання несли відповідні. А сьогодні ? У прямому семні, думаю, традиційних алхіміків немає. Проте, коли очищається Душа, коли вона  вдосконалюється – то це вже певний вид трансмутації, про яку твердили давні алхіміки.

- Ви пишете, що добування золота з металу – це був проміжний етап Великого Діяння алхіміків, а його результат свідчив, що Філософський Камінь знайдений і що він працює. Це сталося насправді, і історії відомі факти цих відкриттів і знахідок?

- Якби про це було відомо достеменно, то ми б зараз, мабуть, користувались можливостями інших вимірів. І не одного. Особисто я вірю в те, що успішні результати таки були. І не один раз. Звичайно, це надійно сховано. Як можна дітям дати, наприклад, зброю – типу фантастичних зоряних бластерів? Ми ще не готові до реалізації метафізики. Просто катастрофічно не готові. Як мінімум духовності бракує. Не треба людям наразі цього. Точно зарано. Часто правдива інформація подається у вигляді міфів і байок. Це свідомо – щоб убезпечити таємничість і відволікти від непотрібного інтересу непосвячених. Та й може виявитись, що й артефакти нам би інші шукати, а не ті, що ми вважали увесь час предметами історичної цінності… або продуктами алхімії. А справжні її результати спокійнісінько щоденно зустрічаються нами як рутинні речі. Хто знає… В кожного з нас свій Філософський Камінь.

- А які з сучасних наук близькі до алхімії? Спокуслива при цьому хімія, мабуть, надто проста відповідь на це запитання, а ось як щодо фізики? Ви пишете, що зокрема теоретична фізика набуває все більше і більше окультного характеру. Що при цьому мається на увазі?

- Містики твердять про 12 вимірів, які може опанувати людина. Тим часом в ядрі атома фізики вже знайшли ніби відповідність 11 вимірам… Ми складаємось з атомів, тож висновок сам напрошується… Я десь читав, що сучасна, зокрема, квантова фізика, чим далі, то більше нагадує метафізику. Містики стверджують, що ми поводимось доволі стандартно: коли темно і ми нічого не бачимо, то стверджуємо, що нічого й немає. Це як людина, яка запалює світло в темній кімнаті – бачить меблі, речі тощо, які там містяться. А ми думали, що там нічого не було. Нам заважає наша категоричність. Знову ж таки, відраза до алхімії була безпосередньо пов'язана із шахрайством, із заздрістю до отриманих успіхів, зрештою, із страхом перед чимось вищим за людське розуміння. На мою думку, найближчими є теологія, філософія і науки про Душу. А може, також ще не надто відомі науки – психоісторія чи ще нові якісь. Чи забуті старі.  

- Розповідаючи у своїй книзі про суфія Хакіма Санаї, ви згадуєте запечатану Книгу, написану ще до народження людини. Цікаво, а який зі священних для української історії текстів можна додати у цьому контексті? Святе Письмо? «Кобзар»? Чи можна назвати інші варіанти?

- Думаю, для кожної людини існує така книга. Правда, напевно, там прописані різноманітні сценарії, в залежності від нашого індивідуального вибору. Проте, всі книги, так чи інакше, рано чи пізно змінюють нас – усіх разом і окремо кожного. Від давніх давен. Спочатку було Слово. Далі – слово друковане – ніби закарбоване, правда ? Як і все у Світі, книги не випадкові. Хороші, погані, розумні чи не дуже, добрі й злі. Неважливо. Всі. Кожна книга в той чи інший час робить свою справу, на яку вона покликана, хоч ми про це і не підозрюємо. І ті Книги, що Ви навели, і ще «Апостол», і Конституція Орлика, і багато інших насправді. Кожен із тих текстів має свою значну вагу в різний час і важливу, особливо сьогодні, роль. Вони не випадкові, і мали, і зараз мають колосальний вплив на нас. Я думаю, що ще повинні існувати священні для нас книги і невідомі чи ще не віднайдені. А може, приховані.

- Яким чином алхімія, тобто, звичайно ж, її дослідження, допомагає вам у вашій щоденній роботі?

- Кожен має свій шлях до Бога. Насправді – це шлях нашої Душі до Досконалості. Нам добре відомий вислів «алхімія душі», який став вже, вибачте за сленг, «заяложеним». А насправді цей вислів має дуже глибокий зміст і одкровення – трансформація Душі, зміна нас на шляху до досконалості. Нічого ж немає випадкового – одна подія передує іншій, і так далі: пізнання себе і навколишнього, таємні Знання – перетворення Душі – нові виміри Досконалості, нові можливості, або Надможливості, якщо хочете. Крок за кроком відкриваються нові і нові двері. Чи віконечка. Це вже як кому і як коли. Якщо розумієш це, то просто легше змовчати дурості і швидше розпізнати і дослухатись Мудрості. Відбувається певний перегляд старого досвіду, старої енергії, з'являється розуміння того, що за бажання людині багато що відкривається. І це, перш за все, надзвичайно цікаво. Хочеться розмотувати той моток далі і далі. Тож воно працює. Ці Знання не породжують сум, а навпаки – дарують радість того, що «завіса» таки колись відкриється людям. Так чи інакше, а з таким переконанням легше жити. Ми щодня здійснюємо свою місію, не знаючи при цьому, якою вона є насправді. Тому не варто витрачати час і енергію на сварки, дурниці чи пустобріхство або марнославство. Бо це точно не наша місія. Думка про «алхімію душі» дозволяє вижити, знайти натхнення, підвищити духовність. Якщо про себе. Хоча, може, й пафосно звучить, але бракує слів, щоб описати те, що, швидше всього, багатовимірне. Недарма в алхімії символи в пріоритеті.    

- Попри загальний оптимізм і надію на кращу долю для всього людства внаслідок можливого опанування древніми знаннями, у вашій книжці чимало про безнадію і розчарування в людині. Мовляв, школи Середньовіччя залишили нам величезний спадок, але ми майже все втратили, бо не зрозуміли ні його змісту, ні цінності. Про який спадок ідеться, і чи можна сьогодні відновити хоча б дещицю з цих втрат?

- Мабуть, тут можна екстраполювати слова кардинала Блаженнійшого Любомира Гузара про нашу країну: «Основна проблема України – це моральна деградація, а все   інше – наслідки». Думаю, що те саме стосується не лише нас. Чи багато людей почуваються  щасливими? А людина покликана бути радісною, хоча б уже тому, що має життя. Через Знання, через Духовність, тобто покращення стосунків із Богом, через Любов один до одного і толерантність принаймні зможемо удосконалитись, а це, мабуть, і є головною справою нашого життя та його пізнання. А спадок, про який Ви кажете, – в нас самих. Треба лише все згадати. Швидше за все, ключ до давніх Знань – ми самі. Тільки двері відкриваються не лише спраглим знань, а, перш за все, чистим Душею.  

Андрій Зіменковський. Алхімія без упереджень. – Л.: Кварт, 2022

 

Ілюстрація: Pedro Peralta