У 90-х, коли прийшла мода на деконструкцію, з'явився й зворотній бік цього постмодерністського явища, а саме – інтертекстуальність. Так, наприклад, будь-який клясичний твір можна було розібрати, як конструктор, а потім зібрати вже в іншій жанровій конфігурації – детектива, трилера, казки.
Так само, але більш творчо і дбайливо історія, розказана у новому романі-притчі Євгенії Кононенко «Камінна оргія» (Л.: Видавництво Анетти Антоненко), об'єднує різні часові пласти. Події з часу невизначеного і тривалого, минулого і майбутнього незримо перетікають один в одного. По суті, перед нами переосмислення вічної історії, авторська версія із життя громади перших християн уже після розп'яття Христа, ще до прийняття християнства Римською імперією. У нашому ж сьогоденні розгортається драма нерозділених почуттів жінки до чоловіка.
За сюжетом, зріле подружжя авторки жіночих романів і програміста переживає сімейну кризу. Ще дванадцять років тому вони так само не розуміли: що ж насправді з ними відбувається і чому? Але згодом читач розуміє, що головні герої наче перебувають у таємничому й фатальному зв'язку з потойбічним світом тіней, який не можуть ані розірвати, ні дошукатися причин ключових подій свого життя. Тож авторка роману, переосмислюючи біблійні сюжети, прагне відповісти на риторичні питання буття: чому й навіщо це трапилось зі мною? Так само її герої, навіть не втручаючись у хід історії, а лише спостерігаючи подію, втручаються у плин речей.
Тож на читачів чекає справжнє розслідування, під час якого вони самотужки розгадуватимуть дива, символи і знаки у романі, алюзії світової міфології, інтертекстуальні звороти з творів світової класики, зокрема драматургії. «- Хоча ми й просиділи в цій довбаній печері дещо задовго, — мовить у фіналі головний герой, — все одно добре, що не було зв'язку і ми не викликали бригаду рятувальників, — реготав Роман, — от вони б посміялися з нас! — Так, Романе. „Хто визволиться сам, той стане вільним, хто визволить кого, в неволю візьме“. — А це з якої релігії? — Це казав один чарівник-віщун, — відповіла Марина. — Золоті слова, — підтвердив Роман».
Ілюстрація: Alejandro Decinti
