У коментарях до звичного славословія з нагоди чергового ювілею Толстого одна з авторок закинула, мовляв, «а пам'ятають його за фразою зі „Щоденника“ „сегодня у@еб не снимая сапог“, на що одразу набігли обурені захисники „руского міра“. І насамперед ті, що давно, ще у 1970-х, втекли з нього за кордон. „Вы правда думаете, что Толстого помнят только из-за этого?“ — перепитує один з них. „По этой фразе мы запомним, т.е. НЕ запомним эту несчастную“, — заспокоює його друга.
А як же вікопомне „в чєловекє всьо должно бить прєкрасно“, яке „рускій мір“ все життя вдолблював в голову своїх учнів? Виходить, пишучи в роман „високодуховні“ рядки про „нєбо над Аустерліцем“ Толстой був один, а тиснучи в щоденник про „чоботи“ — зовсім інший? А може, все ж таки, він таким і був насправді, адже в щоденнику не брешуть? І хіба не повинен „рускій мір“ запамятати його саме таким, адже навіщо тоді було видавати стоси книжок з серії „Повсєднєвная жизнь“, де і про чоботи, і про інший інтим російських класиків?
Але правда в „руском міре“, як відомо, вибіркова, як і доля її захисників – хтось грозиться з-за бугра, а хтось підгавкує звідси. Як, наприклад, доктор Чехов, який так само визнавав у щоденнику, що „тараканіть женщину лучше на діванє“.
