Колись давно, даючи своїй дівчині текст, я казав, що там у двох місцях можна сміятися. Вона сміялася в п'ятьох. Так, ви праві, це з фільму про спортивного коментатора, який виїхав з жінкою за місто, щоб нарешті написати книжку. Але жінка, коли її застерігали, що десь там посеред читання має лунати сміх, натомість плакала.
Отже, не від великого до смішного, а навпаки – саме так виростали, наче ранковий прутень, тексти вашого нескромного зоїла.
«Це просто шедевр», — каже редакторка вже в іншому фільмі.
«Господи, сподіваюсь, що ні», — відгукується автор.
Отаке от кіно, вар'яти.
Тобто малята, сорі.
