У недалеке майбутнє задивлені герої цього трилера, і не кожному воно, треба сказати, подобається. Але, навіть сказавши і зауваживши, що усе діло нагадує «Квант милосердя» з Джеймсом Бондом, помноженим на «Шпигуна, якого я кохала» про цього ж суперагента, ми не роз'яснимо сюжет роману Девіда Іґнатіуса «Квантовий шпигун» (Х.: Фабула).
Адже книжка, де розповідається про неймовірні технології, можливі лише у далекому (чи не дуже?) майбутті, насправді настільки перегукується з реальністю, що автор роману був вимушений попередити читачів, що його твір є все ж таки художнім.
Тож цей напрочуд актуальний і неймовірно захопливий шпигунський трилер відомого американського прозаїка і журналіста описує полювання офіцера ЦРУ Гарріса Чанга на китайського крота, що намагається заволодіти таємницями розробки надсекретного квантового комп'ютера. Образи при цьому більш ніж переконливі, не сплутаєте.
«Своїм виглядом стовідсоткового комп'ютерника Кронгольц аж дратував: бородатий, в окулярах, нестерпно швидко говорить. Він читав графічні романи, пив крафтове пиво, переграв у безмежну кількість комп'ютерних ігор на своєму 'Xbox'. П'ятнадцять років тому, під час навчання в Массачусетському технологічному, він був паливодою — разом з друзяками вони розрахували, як намалювати великий червоний сосок на бані будівлі інституту".
Загалом маємо динамічний сюжет, який так і проситься на екран, а також цілком поважне науково-технологічне підґрунтя і талант оповідача — власне, що й складає секрет майстерності Девіда Іґнатіуса. Також цілком можливо, що трохи згодом за письменником визнають і талант провидця, бо винаходу квантового комп'ютера чекають усі, хто мріє заволодіти цифровим світом. Без жодного тобі милосердя і закоханості в агента 007.
Ілюстрація: Waldemar von Kozak
