Маємо чудовий зразок того, як відсутність люстрації, яку одразу після прийняття «незалежності» так і не провели, призвела до появи «вибачального» літературознавства. Це, скажімо, коли до автора цих рядків і редактора «Українського Засіву» приходив доцент кафедри марскизму-ленінізму і заодно батько відомої співачки товариш Бурмака, і вибачався за «помилки в біографії».
Те саме у випадку з автором цієї «неупередженої біографії найвідомішого українського драматурга радянської доби Олександра Євдокимовича Корнійчука (1905–1972), найодіознішої постаті української культури і театрального істеблішменту ХХ століття». За тієї самою «вибачальною», а далі й «наступальною» методою нам запропоновано «спробу спростувати звичну оптику погляду на Корнійчука як суто негативну». Інакше, як застерігає автор, доведеться «повірити україномовним нацистським газетам, що видавалися у Берліні під час Другої війни, де Корнійчука-дипломата намагалися зробити відлюдком».
До речі, це ті самі газети, де була надрукована правда про «червоний» режим, яку після «визволення» у 1945-му знову заборонили на півстоліття, аж поки у згаданому «Українському Засіві» вона була вкотре оприлюднена. Зокрема у цій книжці цитується стаття Гай-Головка з «нацистського» «Українського вісника» 1943 року. Почитаємо? «Навесні 1934 року Корнійчук за вказівками Москви і за допомогою Чека приступив до монополізації української літератури. З його благословення чекісти змусили найвидатнішого українського письменника Миколу Хвильового заспокоїти своє полум'яне серце кулею з нагана. За прямими Корнійчуковими вказівками чекісти закували в кайдани Миколу Куліша, Антоненка-Давидовича, Підмогильного, Остапа Вишню і десятки інших справжніх жерців українського слова та й погнали їх на Сибір, Соловки і до Казахстану, продовжити гірку долю геніяльного Шевченка '...' Починаючи від 1938 року Корнійчук, очолюючи Спілку Українських письменників, оточив себе єрусалимськими інквізиторами городськими, первомайськими, рибаками, тардовими, гофштейнами, феферами та іншими смульсонами й пріцкерами і за їхньою допомогою здушував і знищував у корінні всі прояви українського відродження. Українську літературу вихолощено, канонізовано, підстрижено під московський гребінець. Створено ватагу трубадурів кремлівського ведмедя".
Власне, ця книжка й цінна лише такими цитатами про справжню суть Корнійчука та всього радянського літературного колгоспу. «Ці домисли, до того ж, базовані на зоологічному антисемітизмі, не підтверджені жодними документами, яким давно вже слід було би — заради історичної правди — з'явитися на світ», — вибачається автор книжки за те, що згадані документи ще на півстоліття надійно сховані в архівах.
Андрій Пучков. Тривкий тролінґ трикстера: метадраматургія Олександра Корнійчука. – К.: Дух і Літера
Ілюстрація: Анатолій Базилевич
