6 червня 1984 року день смерті моєї бабусі, Євдокії Руденко-Пугач.
Вона пережила пекло Голодомору та розстріл братів, за те, що українці.
Так, вона померла в день народження Пушкіна, в день «зґвалтування всіх народів Пушкіним», одразу після того, як дідуся відвідав для упізнання дуже спеціальна людина, надіслана для цього в Тбілісі. Тому що воював в УПА.
Дідуся дуже скоро збила машина. 4 жовтня 1984 року.
Це було в момент «великої перебудови», коли весь світ аплодував Шеварднадзе і Горбачову, членам політбюро ЦК КПРС.
А геноцид українців розквітнув з особливою жорстокістю, тому що били прямо по тих, хто пам'ятав, як обійшлися з українцями. КДБ видихнуло, коли позбулося Ярослава Стецька 5 липня 1986 року та запалило ритуальний вогонь у Лужниках під час Ігор Доброї Волі.
Дивно, як сьогодні дозволяє совість, у момент геноциду українців, у момент, коли росія хоче знищити Україну як державу, завдавати удару саме по серцю українського народу.
Яка чорнота чи який прагматизм має переважати?
Схиляти українців відмовитися від своїх героїв УПА, зрадити їх у момент, коли українців цинічно стирають із лиця землі? Умовляти їх: ну, Україна ж більша за УПА! Чого ви зациклилися на УПА?
Пам'ятаєте, як Ганапольський прийшов на шоу Савіка Шустера в листопаді 2013 року умовляти українців погоджуватися йти в Митний союз із Москвою.
Так само сьогодні умовляють: ну що вам варто? Чого ви вчепилися в УПА? (Читай — чого ви вчепилися у свою незалежність).
Можна сказати щиро: українці, ну навіщо вам жити на світі?
Скажіть ічкерійцям: живіть під Кадировим, забудьте про Дудаєва.
Скажіть грузинам: навіщо вам Звіад Гамсахурдіа? У вас є чудовий герой Шеварднадзе. Так і сказали. Ми пам'ятаємо, як через губу про Звіада говорив Адам Міхнік.
А вбивства грузинів не мають значення, адже у світу з'явився герой — Єльцин.
Що тут скажеш. Я все своє життя стикаюся з тим, що світ не обурюється тим, що не засуджене справжнє зло — НКВС і Компартія СРСР, справжні лиходії.
А лиходіями призначаються герої, які віддали життя за свободу своїх народів. Я стикаюся з тим, що нікому немає діла до вбивства мого діда, мого брата. До осквернення мого життя, по якому походили чоботами і ходять донині.
Українці не можуть відмовитись від своїх героїв, від своєї пам'яті та від правди.
Наші герої заплатили неймовірно високу ціну, були обмовлені негідниками та вбивцями.
Ми ніколи не зрадимо їх