Глава 2. Нова жінка. Всі жінки мами
Треба сказати, що змалечку я мала звичку називати різних жінок мамами. Так час від часу могла звертатись, наприклад, до бабусі (мами мого тата) або виховательок у дитячому садочку. Дружину татового брата називала не тьотя Аня, а мама Аня або моя Аня. Словом, як до мами я могла звернутись до будь-якої жінки, яку бачила не перший раз, при умові, що вона добре до мене ставилась. Якісь з цих жінок мені заперечували, інші ніби не звертали на це уваги. Родичі почувалися незручно, коли я таким чином себе поводила. Вони просили так не робити і казали, що подібна поведінка притаманна дітям з дитбудинку. Звичайно, чим більш емоційно реагували дорослі, тим наполегливіше я продовжувала гнути свою лінію.
Батька дехто з його друзів також називав «мать-маразматічка» через те, як саме він мною опікувався. У нього весь час поповнювалась добірка смішних історій про наші з ним відвідини, наприклад, дитячого гінеколога або чоловічого туалету — тих місць, де для чоловіка з дитиною (а тим паче з дівчинкою) нічого не було пристосовано. Ще батькові друзі часто казали, що він мене балує.
З моєї, дитячої, точки зору у тата було дві суперсили: його всі боялись, і він все мені дозволяв. Тато здавався мені людиною, яка може вирішити будь-яку проблему, причому практично одразу. Особливо якщо це можна було вирішити грошима. Такий підхід часто дратував маму. Вона сварилася на батька, коли той щось мені купляв. Особливо одяг. Підхід тата до вибору речей для мене був простим — я обирала, що мені подобається, а він дивився щоб ця річ підходила за технічними параметрами. Мама ж хотіла тільки сама обирати всі мої речі. Проте її часто не було, а потреба в речах була. Мати просила казати їй, коли щось для мене потрібно, а тато відповідав, що потрібні «штани на вчора». Коли ж вона щось мені купляла, то присилала списки тих речей татові, а він давав їй за них гроші. До появи Каті мати ще не почала викидати речі, які у мене зʼявлялись від батька.
У «татові дні» я чим далі тим більше воліла проводити час із Катею. Мене завжди цікавило, що вона робить. Іноді я просила пограти зі мною ляльками, але цікавіше за все було просто приєднуватись до дорослих занять. Катя або давала мені якесь завдання, або ми разом щось робили: малювали, планували луки з мого гардеробу, майстрували іграшки, готували вечерю. Тато навіть говорив, що нас ревнує, але здається він жартував.
Коли мама знову поїхала до росії, і я весь час жила з татом, Катя стала приходити частіше. Ми стали проводити разом вихідні, майже завжди кудись їздили. Приблизно у той час я вперше спробувала називати мамою і Катю. Спочатку вона дуже здивувалась, проте нічого не заперечила. Потім у деяких випадках вона зі мною про це жартувала, але завжди відкликалась, як би я її не називала.
Мати ще була у москві, коли ми разом з татом і Катею відсвяткували у дитячому розважальному центрі мій четвертий День народження. Один подарунок мені вибрали вони, другий передали бабуся з дідусем, а третій обрала я сама, як і торт зі смаколиками. У розважальному центрі на вихідних завжди було багато дітей, я пригощала всіх знайомих, і ми гралися. Того вечора я звернула увагу, що діти і їх батьки між собою кличуть Катю моєю мамою. Батько пояснив, що людям ліньки розбиратися хто кому хто, тому вони автоматично вважають жінку, яка поряд з дитиною, її мамою. Деяким дітям я спробувала пояснити, що Катя мені не мама, але їм насправді було однаково. Після декількох спроб я втомилась щось пояснувати та і загалом втомилась, дуже насичений був день.
Коли мама повернулась з росії, вона теж привезла мені подарунок.
