Всі батьки з нетерпінням чекають 23 вересня. В їх затишних оселях знову оселиться наука. Милі серцю чада катуватимуть завданнями, надісланими у вайбер. Не стихатимуть бої за право користуватись комп'ютером для онлайн уроку. Студенти пізнаватимуть ази професії на відстані далекій від викладачів та практичних занять. Або ж і спудеї, і школярі на години затишаться в свої гаджети з неймовірно цікавими тік токами, лайками та роблоксами під час вимушених канікул. А батьки у цей час нервово шукатимуть варіанти дозвілля своїм дітям, щоб і з користю, і під наглядом.
З четверга в усіх регіонах України буде встановлено «жовтий» рівень епіднебезпеки, при якому відвідування закладів освіти дозволено якщо не менш ніж 80% вакцинованих працівників. Але таких закладів не дуже багато. Можливо навіть загрозливо мало. Статистика по регіонах різна. Наприклад на сході країни відсоток навчальних закладів, які не потрібно буде закривати, більший, на заході — менший. Он лише на Львівщині близько 90% шкіл не зможуть працювати у «жовтій» зоні, а будуть змушені піти на канікули, і, навіть, не на дистанційку.
І в щасливих батьків лише одне запитання. Як так сталося?
Чому педагоги, які з давніх-давен вважаються (і будемо чесними, не безпідставно) освіченими людьми, не вакцинуються?
Можливо влада не створила відповідних умов? Але ж освітяни з самого початку були віднесені до пріоритетної категорії населення, які підлягають вакцинації. І їх вакцинація була відкрита ще на обмеженому доступу до вакцин. І їм одразу пропонували Pfizer. Міністерством охорони здоров'я були створені відповідні мобільні бригади. Одним словом, період вакцинації працівників освіти триває з квітня 2021 року, а низькі цифри нині шокують.
То чому ж ті, хто повинен вчить наших дітей не просто обраховувати формули і заучувати правила, а й критично мислити, аналізувати факти, самі піддаються під мракобісні теорії про чіпування? Чому викладачі університетів можуть постити у фейсбуці дописи про досліди над народом, а не поширюють висновки офіційних джерел про безпечність вакцин?
Чому ті, хто розповідає нашим дітям про розвиток суспільства, про історію, не говорить як в минулому вакцини врятували мільйони. Вже стільки разів згадане у ЗМІ віспощеплення — чи не найбільша історія успіху в цій галузі.
Чому ті, кого ми поважаємо, кому довіряємо найдорожчий наш скарб — дітей, не стають прикладом, на який подивившись, захочеться записатися до центру вакцинації?
Відповіді, чому малеча сидітиме не за шкільними партами, а займатиметься чим завгодно, лише не навчанням, немає? Принаймні в мене.
Переконана, що розумні, з вищою освітою педагоги не вірять в теорії змови, версії про те, що вакциновані повимирають через два роки чи стануть зомбі.
Мабуть, низька вакцинація серед освітян має якісь об'єктивні причини. Поки що невідомі широкому загалу. І зараз всі швиденько мобілізуються, не чекаючи прокльонів від щасливих батьків, «заохочень» від керівництва, і виправлять ситуацію.
Тому що не може бути, щоб в 21 столітті з великим багажем знань люди довіряли не науці, а сусідці, подружці, знайомому, які розповідають, що вакциновані люди стануть розумово відсталими ось вже за місяць-другий. Правда ж, такого бути не може?
Мені ж залишається дякувати директору і колективу школи, де вчаться мої діти, що в четвер вони начеплять свої рюкзаки на плечі і, можливо навіть не дуже охоче, підуть до школи. І співчувати колезі, яка буде змушена після роботи перетворюватись на енциклопедію, а на ранок замість привітання шепотіти табличку множення та формулу площі і за кавою розказувати, що першими Америку відкрили вікінги, але побоялися зійти на незнайомі землі. А раптом там вони захворіли б на невідому хворобу, від якої врятувала (о жах) вакцинація?
