Пам'ятати дуже важливо. Це не просто факт з минулого. Це те, що впливає на сьогодення. Трагедія Бабиного Яру – це приклад неймовірної жорстокості, який не потрібно дати забути нашим дітям. Для тих, кому зараз 11,12,15 років Друга світова війна здебільшого це ілюстрації в підручнику. Як і для 40-, 30- річних – Перша світова. Є знання, що це було, але жоден свідок їм про це уже не розповість.
Картинка в підручниках історії не викликають багато емоцій. Але якщо про це говорять батьки, дідусь з бабусею – це запам'ятовується на емоційному рівні. А не просто відкладається в голові.
Тому так важливо говорити дітям, підліткам про те, що було в Бабиному Яру. Про той величезний страх і біль. Про те, що за кожним, для кого це місце стало могилою, — життя, яке не відбулося. Бабине літо, яке не зігріло, сніг, який не впав на долоні, пролісок, який ніколи не зірвав, молитва, яка не промовилась.
Тому так важливо розказувати про те, що вбивали – принижуючи. Що одні стали менш вартісними за інших. Що не було рівних.
Але були сміливі. І про них ні в якому разі не слід забувати. Були ті, хто, не побоявшись опинитися там, в Яру, — сховав, вберіг чиєсь безцінне життя.
Так важливо пояснювати, що зло не зникає. І зараз так само війна. Інша, але не більш милосердніша. І зараз можуть ненавидіти і вбити лише за те, що ти українець, як і тоді ненавиділи і вбивали, за те, що ти єврей.
Тому так важливо не забувати. Візьміть дітей і підіть до Бабиного Яру, вшануйте пам'ять розстріляних — біля різних пам'ятників на території заповідника можна буде взяти символічні камінці й лампадки, щоб покласти до меморіальних місць.
Все з часом стає ілюстрацією в підручнику. Але нехай ця трагедія ще поки буде живою пам'яттю для нас і наших дітей.
