Ми з вами, шановні, похлинулися нашими виборами, захлинулися матюками з проводу наших нещасних пенсіонерів, котрі за відсутності молоді на виборчих дільницях, знову самі змушені були обирати наше з вами майбутнє на свій нехитрий розсуд. А який в них розсуд, то вже всім давно відомо, тому я не дуже поділяю загальну думку, що дідусі з бабусями наші винні. Але ми за матюками якось не дуже старанно придивилися до сусідських виборів. Я кажу про Польщу. Звичайно, то їхні польські внутрішні справи – кого сусідам обирати, але придивлятися до сусідів конче треба, бо ми вже одних не роздивилися завчасно. А що ж такого вельмишановне польське панство наобирало, поки в нас відбувався «злив ідеалів Майдану», та «величезна перемога демократичних сил» водночас. А обрало воно опозиційну партію Право І Справедливість, на другому місці Громадянська Платформа, на третьому політичне утворення дуже близьке, навіть за назвою, до наших політичних утворень Kukiz"15. Партія імені однієї людини. І людина ця Paweł Kukiz, такий собі майже класичний гівняр (послідовник говнороку), тільки польський, співець ротом, актор, та ще й до цього політичний діяч. Хай би собі співав, моє, нібито, яке собаче… врешті-решт, гівнярі мені вже майже нічого й не співають. Але в пана Кукіза дуже добра пам'ять, шкода, що пам'ятає він не все, а здебільшого Волинську Різанину. До речі, колись промайнула інформація про те, що окрім пана Кукіза, про неї з нами дуже хтів побалакати пан Ярослав Качинський, лідер Права І Справедливості. Згадалися мені слова одного досить відомого нашого дипломата, щось на кшталт того, що оці польські "браття" нам ще "заллють за шкіру сала з перцем". Звичайно, на Волині колись герої України біди накоїли, що тут вже казати, накоїли. Але ж надзвичайно це вчасно, позгадувати таке під час нашої війни з московським каганатом, надзвичайно. Може, ще битву під Берестечком згадаємо? А можемо ще Коліївщину згадати, як польське панство допомогло кацапській бридоті наших повсталих селян та козаків повирізати. А можемо згадати, як пращури наші косорукі, наші та польські, ще й утрьох з литовцями за дві спроби чотириста років тому, не змогли жодного разу Москву цю огидну як слід спалити. Так щоб навіть пам'яті від неї не залишилося! І не було б тоді декількох століть негараздів ні в нас, ні в них. Могло б не бути жодного російського царя, Катерини Другої, Січ якось може ціла була й надалі. Суворов із своїми "чудо-багатирями" не втопив би в крові Польщу, перерізавши пів країни після повстання вашого Тадеуша Косцюшка.
Пане гівнарю, може таке щось разом згадаємо? А то, я дивлюся, ви москалів вже зовсім не боїтеся? Може ви тоді Німеччині щось пригадаєте, може вона не за все ще перед вами покаялася? Ви посидьте, не поспішайте, може щось згадається? А-а-а, ви німцям пригадувати ніяковієте трохи? Та, сміливіше, ми ж усі тепер Європа, там майже кожному є щось одне одному згадати. Може, то ви нас так до Європи приймаєте? Красненько дякуємо, аж навіть трішечки підскакуємо!
Навіщо я усе це, національна ворожнеча, таке інше? Згадався кумир молодості, він тоді заспівав:
Побратими дорогі,
Сусіди-поляки,
Наші дружні відчуття
Від самої серця…
Щось він знав таке. До речі, ми тут вже з одними, аж навіть занадто рідними, нещодавно товаришували-товаришували, он воно чим скінчилося.
