Дивними речами знайшли привід зайнятися деякі поважні представники журналістської братії в Україні. Це нагадало, як за радянських часів єврейське панство, якому не вистачило хисту на традиційні для представників цієї нації професії на кшталт скрипаля, та зубного техніка, знайшло себе у досить несподіваній ролі. Оскільки, країна рад була аж занадто багатонаціональною державою, то багато народів було зовсім неписьменним, не мало власної міфології, власної грамоти, навіть абетки. А радянська влада мала показати свій неабиякий позитивний вплив на них, то конче необхідно було показати, як нещасні, затуркані колись народи, отримують свою культуру, літературу, переписані, та видані казки, легенди, тощо. Як нація розквітає в «єдиній родині народів-братів». А оскільки євреї народ «поголовно грамотный», то велика кількість не дуже талановитих літераторів знайшла своє покликання, вдало підмазане матеріально, у перекладі на російську мову народних епосів «народів СРСР». Серед цих перекладачів траплялися справжні зірки на кшталт Семена Ліпкіна, завдячуючи якому моє дитинство було розцвічене найярчішими кольорами перекладів народних єпосів. Таких, як узбецький «Гор-Огли», кіргізський «Манас великодушний», та безлічі інших абхазьких, вірменських, калмицьких, бурятських. І нема тут чому посміхатись, буряти – вони, до речі, теж люди, а не тільки смажені танкісти. То на них погано вплинуло спілкування з росіянами, не витримали буряти – почали псуватись.

Але окрім таких, як Ліпкін, були тупуваті ремісники, які на замовлення «партии и правительства» самі вигадували щось таке про історію, та міфологію якихось забутих у тундрі та пустелі народів. Рознарядка прийшла, відповідно, треба зробити абетку народові, якій живе ще у родово-племінному стані. Тому ми досі маємо казахську грамоту на основі кирилиці, та інші дива. Саме такий «діяч культури» описаний у дещо призабутому, але колись зачитаному до непристойності, романі «Зупиніть літака, я злізу» Ефраїма Севели. «Двічі Єврей радянського союзу», герой-оповідач розповідає, про співвітчизника, який опинившись у Ізраїлі шукає себе, намагаючись створити свою грамоту та культуру бедуїнським племенам десь у Аравійській пустелі. Ізраїльській владі це зовсім не потрібно, бедуїни, взагалі, не розуміють, що відбувається, але пан літератор заходився створювати «диким народам» їх власні міфи.

Дещо подібне відбувається наразі із нашими еленерівськими дикунами, їм створюють якусь легендарність, та міфологію. До речі, як це створює якийсь глєп баброф, то це зрозуміло, що воно коїться. Коли «група археологів з еленеру» винаходить якийсь особливий «череп донбасопітека», то тут теж нічого пояснювати на треба, все зрозуміло. Я таких черепів, та їх власників надивився досхочу колись. Але мені геть незрозуміло, що це за «дослідження» таке, коли виявляється, що «глава республікі» вибудував там якусь вертикаль влади, і «дослідженням» займається поважний український журналіст, то, даруйте мені, я розгубився. Нічого, крім героїв Севели не пригадаєш.

Створюється якась незрозуміла міфологія, про вибори в ленере, які навіть Росія вголос, «на камеру», про всяк випадок, визнати не наважилась. Мовляв, як ще санкцій підкинуть, то ми це гівно не визнавали, воно, само якось утворилося. «Народная міліция», право на насилля, легітимність, навіть, якась «опозиція» десь там утворилася у республіці! Панове журналісти, ви може поглинулися вивченням питання? Вам може самим вже здається, що це не фейк, це «республіка»? З політичним життям, з виборами, з парламентом? Мені українське політичне життя більше фейк нагадує, а ви про політику еленер. А що це за розповіді про владу, яка працює, про дієву міліцію, яка ловить злочинців. А оцю «владу» її з кого набрали? А міліцію, з колишніх луганських ментів-зрадників? А тепер самі собі спробуйте відповісти на питання, скільки ця «влада» і її «міліція» протримається, коли Росії стане «не до них»?